Повість про дитинство Шевченка

Памʼятаю, як у школі ми читали уривок повісті Степана Васильченка «В бурʼянах». Якраз той епізод, коли малий Тарас був залишений батьками-кріпаками на догляд сестри Катрусі. Та бавилася з дівчатками у ляльки, забула про молодшого брата, а той ледь не загинув. А потім - епізод про зникнення Тараса, який заблукав, однак зустрів по дорозі чумаків, що спитали його, куди він прямує, і відвезли в рідну Кирилівку. 
Якщо ж читати повість без скорочень, то знаходимо у творі чимало епізодів з біографії поета: смерть матері і батька, життя сиротою з мачухою та фізичні покарання, робота в дяка, дорослішання і перші успіхи в малюванні, дитяча закоханість у сусідську дівчинку Оксану. Саме в бурʼянах малий Тарас міг відвести душу: уявити себе гайдамакою після розмов із Перебендею та дідом Іваном (кажуть, що дід надихнув на написання поеми «Гайдамаки»), поділитися думками із Оксаною (одразу згадується «Мені тринадцятий минало…»), почитати книжку, пофантазувати. 
Написана у 1938 році повість ідеалізує Тараса Шевченка, у творі його показано як видатну особистість (про це повитуха сказала після народження хлопчика). Тлом оповіді стають історії про важке життя селянства за часів кріпаччини. 
Загалом повість є набором цікавих епізодів із життя Тараса Шевченка. Я б усе-таки радила вчителям давати учням до вивчення окремі уривки, а не весь твір, адже тенденційність і стереотипність творення образів селянства, відповідно до канонів радянського соцреалізму, шкодять цілісному сприйняттю твору. Аж надто штучним постає Тарас, який ледь не від народження бачив несправедливість і мріяв боротися проти неї та кріпацтва; був совістю народу та його пророком.