Починаючи читання «Повороту ключа» ми дізнаємося про вбивство, що вже відбулося. Навіть є людина, яка сидить у в‘язниці за цей злочин. Тільки сама дівчина у листі до адвоката стверджує, що вона нікого не вбивала. 

Як так відбулося? І хто насправді винен у смерті дитини? На ці запитання Рут Веа дасть відповідь, поступово розкриваючи сімейні таємниці Елінкортів. 

У порівнянні з книгою «Гра в брехню»тієї ж авторки, «Поворот…» читався легше і був значно цікавішим. На це є одразу кілька причин. Перша - класична: ми не знаємо хто вбивця і кому вірити. Якщо няня не вбивала, то виникає питання, чому вона в тюрмі. Відповідно, справжній винуватець на волі і цілком ймовірно її підставив. 

Причина друга - ми не знаємо кого вбили. Так, відомо, що це дитина Елінкортів, але у сімейства кілька дітей. Тут виникають нові запитання: кого вбили і чому саме цю дитину, а інші - живі. 

Ближче до фіналу нам відкриються такі сімейні таємниці, про які ми й гадки не мали. Наприклад, хто з персонажів насправді не той, за кого себе видає. 

Були моменти, коли видавалося, що саспенс притягнутий за вуха лише заради атмосфери. Але загальне сприйняття це не зіпсувало. 

Завершення книги особисто для мене виявилося неочікуваним - фінал я не вгадала. Та саме у фіналі пояснюються вчинки багатьох персонажів і стає зрозуміло, чому вони вчинили саме так. 

Особливо хочу відзначити оформлення. Ці ключики на зрізі прекрасні. Великий розмір і шрифт роблять читання комфортним.