Продовження рецензії на книгу "Там, де співають раки"

Хочу окреслити свою нову розповідь саме, як "те, що не вдалося побачити одразу...", оскільки це вже моя друга рецензія на цю історію. Напевно, якщо книга не відпускає, та змушує знаходити все нові та нові деталі, то значить вона дійсно талановито написана. В процесі читання ти поринаєш у безліч невідомих світів, про які кортить подискутувати, тому можливо, моя рецензія стане початком для невеликого "книжкового клубу" зацікавлених, бо саме такою для мене є ідея цієї інтернет сторінки :)

Отже, в основі книги лежить історія дівчинки Каї з Північної Кароліни, котра у ранньому віці лишилася без батьківського піклування та живе сама у будинку на болотах. Дівчинка стикається з складнощами буденного життя, веденням господарства та етапами дорослішання. Одним з найцікавіших розділів є "14-річчя", коли місцевий хлопчик навчає її читати та рахувати. Вона віднаходить у собі внутрішню силу, щоб більше не боятися оточення, місцевих хлопців які можуть прийти до неї з камінням та починає "досліджувати" себе та свою родину по-новому. Нарешті, їй вдається прочитати Біблію-книгу у якій мати залишила для неї послання та інформацію про усіх членів родини Каї. Чи можете ви собі уявити, що вам 14 років і ви вперше змогли скласти букви до купи та дізнатися, як звуть вашого старшого брата чи маму? Це зовсім інший простір буття, який для нас видається просто неможливим. Кая зізнається собі,що вже почала забувати обличчя рідних, і на диво, у її голосі зовсім не має засудження їх вчинку, вона не плекає в собі надії, трохи злиться на батька-п'яницю, але розуміє чому сталося саме так. Від усвідомлення цього стає трохи непособі. Фактично, дитина, котра була позбавлена виховання та не може порахувати більше 30-ти, здатна мати такий рівень "дорослої" емпатії, однак, як на мене там немає за, що виправдовути членів сім'ї.

Батько Каї був військовим у відставці, котрий, щоб отримати визнання в суспільстві пішов на війну, проте виявився боягузом, не врятував товариша, але тікаючи зачепив ногою міну, внаслідок чого має кульгавість та орден. Не дивлячись на це, чоловік так і не змерився зі своїм почуттям совісті та від нещастя почав нещадно пиячити та грати в покер. Матір дівчинки була спадкоємицею заможного власника взуттєвої фабрики, але обрала чоловіка, якого не схвалювали батьки, тому була змушена переїхати з ним у болотну місцину без грошей та "імені". З часом жінка пошкодувала та стала жертвою домашнього насилля, не витримавши якого просто взяла валізу та на світанку пішла з дому. Вона шкодувала, що так вчинила з донькою, намагалася писати їй листи, але чоловік усі спалював. Нажаль, жінку спіткала сумна доля, визнавши, що вона була наївною та безпам'яті кохала, того, хто робив їй боляче, вона потрапила до психлікарні, де і провела останні свої дні, так і не побачивши доньки.

Як бачимо, часто необдумані вчинки людей призводять до руйнівних наслідків, але доля наздоганяє усіх. Під час читання книги мене постійно тримали в обурені кілька питань, які я просто не могла зрозуміти зі своєї перспективи. Чому жоден з батьків дівчини не взяв на себе відповідальність за чотирьох дітей?Чому брати та дорослі сестри, тікаючи, не забрали дитину з собою, свідомо залишаючи її на одинці з деспотичним батьком? Чому знаючи, що на болотах живе неповнолітня ніхто з оточення не звернувся в соціальні служби та до дитячого будинку?Чому єдині люди в містечку, які були добрими до неї та допомагали з одягом, не забрали дівчинку на виховання до себе? Але, варто згадати, що за віктом подій книги 50-ті роки, постійні економічні нестабільності, відсутність толерантності. Для регіону, де проживала родина Каї вважалося, що "живучі на болотах" це найнижча ланка людей, які самі обрали жити життя бідних, тому до дівчинки не хотіли навіть наближатися. А люди, які допомагали, були темношкірими, продовжуючи працювати на "білих" панів, самі отримували шквал знущань, проте щоб взяти їм на виховання "білу" дівчинку, навіть не йшло мови. Вони робили все, що могли. 

Отже, ця книга зовсім не про пригоди одинокої дівчинки, яка змагається з Матінкою Природою за право жити. Ця історія про байдужість, про вітсутність почуття коханості, важливості, про несправджені мрії...вона про емоції. Після цього усвідомлення, кожен новий розділ видається все цікавішим, а розуміння того, що часом суспільна думка "з'їдає" наше "я" ставало все сильнішим. Історія не одноманітна, паралельно у книзі стається вбивство одного з подорослішавших хлопців, який знущався з Каї. За класикою жанру саме на неї падають підозри, оскільки тіло знайшли у болоті. Чи так це насправді? Також, Кая розкривається читачеві вже, як доросла дівчина, котра стала користуватися маминою косметикою та вперше відчула закоханість.

Книга є біографічною та свого часу отримала безліч нагород. Тепер, вже з моєї третьої спроби читання, я усвідомила увесь той гіркий присмак нещасної долі "маленької людини", якою вміло можуть маніпулювати оточуючі,але в той же час це і про силу людини, яка може вижити навіть у жорстоких лісах, аби взростити себе власноруч. Рекомендація 100%.