Рабині справжнього

Доволі оригінальне оповідання Володимира Винниченка - не про село, не про дітей, але частково про революцію та тюремне життя. «Рабині справжнього». На початку твору дехто сперечається, що краще - Дійсність чи Ілюзія. І от один з чоловіків розповідає два епізоди зі свого життя, що сталися приблизно 5-10 років тому. Захотілося йому, головному героєві (потім дізнаємося, що його звати Гриць) знайти жінку, але не повію і не за гроші. Шукав він довго, жив цією ілюзією, врешті якось увечері на бульварі побачив загадкову незнайомку в чорному та пішов за нею, окрилений і романтичний. Він уявляв, яка вона гарна і тендітна. Дівчина привела його в якусь халупу, де знімала кімнату; там було брудно, навіть нічний горщик стояв, бігали таргани, а коли дівчина зняла шарф і одяг, то виявилася вона страшнючою й з розмальованим обличчям. З переляку Гриць дав їй карбованця та втік, розчарований. Однак 15 хвилин він жив ілюзією, коли ще не бачив «краси» цієї пані. 
Другий епізод - років з пʼять потому: Гриць таки знайшов жінку, її звали Ольга, прожив з нею півроку, однак захопився чи хотів захопитися іншою, і Ольга пішла. Гриць прагнув її знайти і повернути. Та дарма. Він пробув у вʼязниці за революційну діяльність, змінював міста, але Ольги не знаходив. Натомість дізнався, що за ним шпигує якась Феня, вирішив, що вона хоче його вбити. Нарешті, зʼясувалося, що Фенею була його кохана Ольга, яка слідкувала за ним, боялася, що в нього хтось є. 
Отож, читач має сам зробити висновки, що краще - Дійсність чи Ілюзія. Але у цій суперечці треба не втратити саме життя й не прогавити щось важливе. Оповідання є філософським, зважаючи на долю Винниченка, який, як мені здається, так і не зміг відрізнити Дійсність від Ілюзії, свідченням чого є його інтимне життя, про що я вже писала у відгуках раніше.