Рецензія-сага 18.0. Фінальна крапка в епосі про хлопчика зі шрамом

Слухайте ж, о свідки невблаганного плину років, як б'ють дзиґарі на вежі оновленого замку, відраховуючи нову епоху. Восьмий сувій нашого епосу - п’єса «Гаррі Поттер і прокляте дитя» - це не просто продовження казки, це важка драма про шрами, які не зникають навіть через дев'ятнадцять довгих зим.

Хлопчик-який-вижив став дорослим. Його поле битви тепер  не темні підземелля, а гори паперів у Міністерстві. Та справжня війна точиться у його власному домі. Син Албус Северус задихається під непомірною вагою батьківської слави. Коли Капелюх відправляє юнака до Слизерину, прірва між ними стає глибшою за Чорне озеро. Самотність штовхає Албуса до дружби зі Скорпіусом Малфоєм, хлопцем, на якого жорстоко тиснуть брудні чутки про його темне походження. Бажаючи виправити чужі помилки та довести власну цінність, двоє відчайдухів викрадають могутній Часоворот. Вони наважуються розірвати тканину буття, аби врятувати невинне життя, забране на Турнірі чарівників. Проте час не пробачає зухвалості. Кожен стрибок у минуле породжує жахливі викривлення реальності. Світло тьмяніє, старі герої губляться назавжди, а влада Темного лорда в альтернативних світах постає з новою, абсолютною жорстокістю. 
З тіней виступає новий ворог - той, кого не мало існувати. Прокляте дитя, народжене у мороці, жадає повернути свого батька. Аби зупинити цей розкол світобудови, давнім супротивникам доведеться об'єднати сили. Фінальна битва розгортається там, де колись усе почалося - у Ґодриковій долині. Ця оповідь вчить: минуле неможливо переписати, його треба відпустити, а справжнє прокляття - це невміння чути тих, кого ми любимо.

Так опускається важка театральна завіса, ставлячи фінальну крапку в епосі про хлопчика зі шрамом.