Реквієм «Розстріляному відродженню», написаний його лідером

Це один з найстрасніших текстів в українській літературі. Не через сцени розстрілів, а через те, з якою хірургічною точністю Хвильовий препарує душу фанатика. «Я (Романтика)» - це не новела, це передсмертна записка цілого покоління, яке повірило, що рай на землі можна побудувати на крові.
Найбільший жах твору ховається в його назві. «Романтика». Хвильовий із садистською іронією називає «романтикою» запах м’яти, змішаний із запахом трупів. Це історія про те, як ідея стає важливішою за життя. Головний герой, цей чекіст із роздвоєною душею, - це не просто кат, він - жертва власної віри в «загірну комуну». Ця гнида щиро вірить, що вбиваючи сьогодні, він робить світ щасливим завтра. І чи не найнебезпечніша це ілюзія людства ? Персонажі тут не люди, а функції: Доктор Тагабат - це холодний інтелект, абсолютне зло, яке не знає сумнівів; Дегенерат - це сліпа рука, що натискає на гачок; Андрюша - слабка совість, яка вже нікого не врятує; а «Я» - це поле битви, де людина програє звірові.
Вбивство матері - це кульмінація цього божевілля. Мати тут - не просто рідна людина, це символ самої України, символ гуманізму, традиції, любові - всього того, що «м’ятежний син» мусить знищити в собі, щоб стати ідеальним гвинтиком системи. Постріл у матір - це акт самогубства. У ту мить, коли герой натискає на гачок, він вбиває не Марію - він вбиває в собі людину. 

Хвильовий геніально передбачив майбутнє. Ця новела пояснює все, що сталося з нами у ХХ столітті. Вона кричить про те, що будь-яка «світла мета», яка вимагає жертви матері чи дитини, чи просто невинного, є брехнею. За «загірною комуною» немає нічого, крім порожнечі і запаху м’яти над свіжою могилою. Читати боляче... але необхідно...аби пам'ятати...