Щедрий вечір

Коли відкриваєш сторінки повісті «Щедрий вечір», здається, що вступаєш у саму душу українського села що дихає піснями, тугою й надією. це глибоко лірична, майже пісенна історія про світлі миті людського єднання, коли навіть найстрашніші часи не можуть заглушити в серцях любов до рідної землі, до рідних людей. Тут немає галасливого патетизму чи надуманих сюжетів. Усе — щире, болюче і прекрасне водночас. Головний герой вражає чистотою сприйняття, душевною глибиною та здатністю бачити красу у звичайному. Через його погляд ми бачимо Україну з її піснями, колядками, дідусями, що пам’ятають давнину, і жінками, що несуть на собі тягар війни. Стельмахова мова — наче різдвяна колядка: мелодійна, тепла, зігріта серцем. Вона обволікає, несе у засніжене село, де пахне кутею, а над головами дзвенять зірки. Але під цим усім — глибока печаль: бо війна пройшла чорним крилом, забравши батьків, спотворивши дитинство, залишивши пустоти, які заповнює тільки пам’ять. «Щедрий вечір» — це прощальна колискова дитинству і вічна пісня про людяність. Стельмах дарує нам не лише літературний твір, а частину української душі — ніжну, стражденну і нескінченно красиву.