Щедрий вечір

Коли поринаєш у сторінки повісті «Щедрий вечір» ніби входиш у саму душу українського села, яке живе піснями, сумом і надією. Це лірична, майже пісенна розповідь про моменти людського єднання, котрі у найважчі часи залишаються джерелом світла й любові. Тут немає надмірного пафосу — усе щире, проникливе й прекрасне. Образ головного героя вражає  душевною глибиною та здатністю помічати красу в буденному. Його очима читач відкриває Україну з її піснями і колядками, старими дідусями які зберігають пам’ять про минуле, і жінками, що несуть на своїх плечах тягар війни.  Стельмахова мова звучить, як різдвяна колядка: тепла, мелодійна, наповнена щирістю серця. Вона переносить у засніжене село, де пахне кутею і сяють зірки над обрієм. Однак під цією мовною гармонією ховається глибока печаль: війна залишила по собі рани, позбавила дитинства, відняла батьків і заповнила життя пусткою.   «Щедрий вечір» звучить як ніжна прощальна мелодія дитинству і водночас безмежна пісня про людяність. Через цей літературний твір Стельмах дарує нам частинку української душі — тендітної, стражденної й незрівнянно прекрасної.