Щоденники

Це не записи великого письменника, що підбиває підсумки. Це хода живої людини. Тут немає сюжетів, немає вивіреної логіки. Камю пише уривками — думки, враження, речення, які іноді здаються непотрібними, але згодом розгортаються як важливі вузли його внутрішнього ландшафту. Його щоденник — це спосіб говорити з собою вголос. Камю мислить відчуттями. Його світ складається з вітру, тіней, людської мовчанки, рвучких світлих моментів, які тривають секунду, але пояснюють більше, ніж томи філософії. Він пише, що хоче “жити й писати ясно” — і ця ясність у нього не від спрощення, а від болісного очищення всього зайвого. Читаючи «Щоденники», відчуваєш людину, яка втомилася від високих слів, але все ще шукає сенс — у сонці, у людській гідності, у дрібній радості буття, яка не потребує дозволу згори. Камю сумнівається, вагається, сперечається сам із собою. Це не впевненість мислителя — це чесність того, хто живе в постійному терті з реальністю.