Сім історій

Сім історій на любителя. Мене на всі не вистачило: можливо, я ще морально не готова читати подібну літературу в такому обсязі. «Скибка місяця у вікні навпроти» - про чоловіка, що став коханцем одруженої жінки, першим за ліком коханцем. Його думки з цього приводу під час спільно проведеної ночі. Доволі неординарно та зі смаком написано. Мені сподобалося. Контрастує із цим оповіданням « Absurd a la noveli». Реально абсурдне оповідання у стилі постмодерну, про кінець часів «перебудови» - черги, дефіцит, конфлікт у Карабасі та ірано-іракський, плюс згадується Єльцин. Це все поєднується у таку собі суміш, де головні герої видають по репліці: сантехнік, що пʼє одеколон та нюхає клей (одразу згадалися ті часи, коли я вперше побачила токсикоманів), черги за «Примою», яку давали оптом і яка багатьом була непотрібна по суті, особливо старій бабусі. І ось цей вертеп з уривків пізнього радянського сьогодення одночасно залишив приємний спогад про дитинство та неприємний спогад про таке дитинство. І, нарешті, новела, після прочитання якої я вирішила зупинитися. «Фатальний кінець коханця Олджіджа». Справа в тому, що в мене вдома є песик, тому подібні мрії автора мені здаються аморальними, хоча пан Василь явно думав, що ця історія є скоріше саркастичною й нічого такого не мав на увазі. Головна героїня, теж з початку 1990-х, розлучається із чоловіком, виганяє його з дому. Через зради. Пропонує йому забрати із собою собаку Олдріджа, проте чоловік не хоче. В якийсь момент героїня приглушує біль горілкою, а потім випадково сталося так, що пес облизав її лоно, від чого жінка отримала задоволення. І тоді вона вирішила кохатися із Олдріджем, принаймні у такий спосіб. На тлі опису пострадянської дійсності подібне вже не так шокувало. Трагізм оповідання - у кінцівці: на прогулянці Олдрідж побачив дворнягу та вирішив із нею вступити в реальний сексуальний звʼязок. Головна героїня спантеличена і шокована, вона бере арматуру та вбиває свого коханця. 
Не знаю навіть, яку оцінку дати творам пана Василя. З одного боку, пише він цікаво й майстерно, читається швидко та з певним інтересом. Але з іншого, хочеться чогось глибшого і серйознішого, а не еротичних фантазій автора, причому в цих фантазіях чомусь саме жінки здаються якимись пришелепкуватими та невдахами. Одна заводить коханця, бо нещаслива в шлюбі; друга крутить любов із собакою, бо теж нещаслива у шлюбі. І чомусь пʼє горілку. Не знаю, мені здається, що жінки більше вино споживають. Хотілося б читати про розумних та чарівних жінок, а не навіжених істеричок.