Сніг

Що мені сподобалося у цьому детективі, так це його містичний вайб. Так сподобалося, що при виборі наступного детективу захотілося прочитати щось схоже, і критерієм було саме містичний.  Що цікаво, містики, як такої у цьому детективі не було. Ось така неоднозначність залишилася у мене після прочитання.

При читанні мені щиро була не зрозуміла поведінка усіх героїв. Всі ніби "не при ділах", морозяться, включно із старшим детективом поліції Страффордом. Поміркуйте самі: у домі аристократа вбили священника, а Страффорд ніби не розслідування веде, а зупинився вимушено у тих людей і змушений у них перечекати сніг і ожеледицю. Ось як це виглядало на мою суб'єктивну думку. Суцільна байдужість. Ніби цей Страффорд такий: а, не буду нічого робити, все рівно автор підкине якусь зачіпку, і я все розгадаю. І падає сніг, як глузування і знущання. Сам Страффорд не схожий на поліцейського ( про це всі наголошують), він протестант у католицькій Ірландії, він не любить випивку і не курить, що для всіх дуже дивно. Відрізняється, коротше. У цьому була для мене якась чарівність. Через огидність і мерзенність сексуальних сцен не радила б читати молодшим сорока років. У деяких моментах Бенвілл перегинає палку і дуже.  Та для специфіки твору вважаю виправданим. Присутня гра автора з читачем - Бенвілл вправно, як на мене, обігрує зміну імені однієї з героїнь. Ще у детективі було чотири жінки, ніби то різні, але при цьому для мене нібито одна й та сама. Помітила, що у книзі часто з'являються все нові і нові дійові особи, але це не дратувало. Радити читати не буду, але для себе оцінила на п'ять з п'яти.