Є книги, які описують хід історії, а є такі які її змінюють. За десять років до скасування рабства в Америці, Соломон Нортап наважився описати свій досвід перебування невільником і хоча його мемуари "12 років рабства" не набули такої популярності як облюблена усіма книга Гаррієт Бічер-Стоу "Хатинка дядечка Тома", та все ж сколихнули американське суспільство, що підбурило останнє до Громадянської війни 1861-1865рр.

Як і в інших історіях про расову сегрегацію, так і в мемуарах Соломона Нортапа, помітним є те, як важливою для рабовласника була неписемність невільника: не дай Бог афроамериканцю тримати у руках книгу, начитаність чорного означала для рабовласника початок кінця спокою. Зрештою, освічені люди завжди невигідні вищим владним структурам. Соломон Нортап у своїх спогадах показує себе досить ерудованим літератором - посилається на Біблію, твори Шекспіра та Бічер-Стоу. Його освіченність зайвий раз доводить, що він народився вільною людиною.

Але доля зіграла з Соломоном злий жарт: його обманом відправляють на равовласницький Південь і продають, що для Америки тих часів було непоганим бізнесом.

Ці мемуари Нортап описав уже після свого визволення, він розповів усе через що йому довелося пройти продовж довгих 12 років: розлуку з сім'єю, виснажливу працю зранку й до ночі, напівголодне існування, покарання за найменшу провину. Те як раба могли здати в оренду, перепродати, вбити і не нести за це покарання, жінок-рабинь ґвалтувати, дітей навіки розлучати від батьків. І у цій книзі зворушливий навіть не сам життєпис Нортапа, оповіді про дві жіночі долі - це просто квінтесенція болю та несправедливості.

Проживши чимало років у неволі, зазнавши купу болі та принижень, Нортап не озлоблюється на людей, він навіть намагається осягнути природу зла господарів. Лише віра у свою свободу, дозволила йому не зламатися та не занепасти духом.

Ще одна історія, з тих, яка показує ціну американської свободи.