S.O.S

Чергове містично-детективне оповідання зі збірки під назвою «S.O.S”, причому цього разу містики майже немає. Радше вона є обрамленням, а задум злочину є більш ніж реалістичним. Містер і місіс Дінсміт разом із дочками Шарлоттою, Магдаленою та сином Джонні придбали будиночок десь далеко від цивілізації. Злива, вітер, родина вечеряє. Місіс Дінсміт пропонує лимонаду, але чоловік вимагає чаю. Родина їсть консерви і дякую Богові хоч за таку їжу. До них раптом приїжджає Мортімер Клівленд. Його автівка зазнала двох проколів, погода не дуже, і цей будиночок невідомо де якраз є доречним. Клівленд постукав, і родина господарів залюбки дала йому прихисток на ніч. Гість звернув увагу на зовнішню несхожість дочок, хоча обидві були красуні. І ось гостя ведуть до кімнати, де він проведе ніч. Ведуть обидві дочки. І раптом Клівленд бачить на столику написане пальцем на шарі пилу слово S.O.S. Але хто його написав - Шарлота чи Магдалена? Про яку допомогу вони просили? Невдовзі він дізнається, що у домі давним-давно чоловік убив свою жінку. Можливо, це привид чоловіка написав рукою однієї з дівчат? Тож Клівленд має зʼясувати. І чому ці дівчата так не схожі між собою? І чому хазяїн говорить своїй дружині про гроші? Питань дуже багато. Мені Клівленд навіть чимось нагадав Пуаро, принаймні логіка його міркувань оригінальна. Новела є дуже цікавою. І в ній варто звертати увагу не лише на деталі, а на діалоги, зокрема ті, що на початку твору. Тож їх треба перечитати декілька разів, аби не помилитися із висновками і зʼясувати, хто і який злочин задумав здійснити.