Суд

Оповідання Юрія Мушкетика «Суд» показує автора в новому амплуа - не як майстра історичної прози, а як реаліста та правдоруба. Перед нами суд над жінкою Ганною Розсохою у післявоєнний час. Її обвинувачено в невиконанні трудоднів. Автор явно симпатизує Ганні та розповідає історію її життя. Як у 17 років вона одружилася із вдівцем, що мав на руках дочку та сина, як народила двох синів, як у 1933-му рятувалася від голоду, проте не змогла допомогти прийомній дочці Оленці, яка померла; як на війну забрали її чоловіка та дітей; як стала вдовою, як виживала під час окупації, як з війни повернувся лише син Гриць, якого було обвинувачено в шпигунстві на іншу країну; як її завалено було податками, які вона не мала змоги сплачувати. Врешті-решт, опісля суду Ганна заходить випити води в магазинчик та бачить, як голова колгоспу з фінагентом, що її обклали подарками та на неї подали позов, пʼють горілку та святкують перемогу. Тут серце трудівниці не витримало. 
Я б розглядала цей твір з двох позицій: як оповідання про трагічне життя української жінки в радянські часи (недарма автор згадує її 17-річчя та одруження, що мало відбутися десь 1917-1918 року, тобто все свідоме життя Ганни було в радянський час) та як художній твір. Як демонстрація трагізму життя жінки твір чудовий, а от як твір художньої літератури не дуже: читається через «не хочу»; інколи здається, що автор надто згущує фарби та драматизує, штучно роблячи з Ганни вічну жертву. Таке враження, що все життя Ганни - то не просто страждання, а потрапляння в ситуації, де з неї всі знущаються. Тож мені не вистачило природності та легкості. Хоча головній героїні я, безумовно, симпатизую.