Чи має значення для людини те, в якому суспільстві вона живе, якою професійною діяльністю вона займається, які люди її оточують? Чи здатне середовище впливати на трансформацію людини, її риси характеру, поведінку, ставлення до тих, хто опинився на межі... Які чинники при цьому є ключовими, щоб одна людина втратила людську подобу, а інша, опинившися на межі, залишалася людиною.
"Зелена миля" - книга про багатогранність людської подоби. Книга про покарання та злочин, про людяність та жорстокість, про справедливість та чесноти, які по-різному знаходять своє відображення в людському тілі, книга про віру та допомогу навіть й тоді, коли ти приречений на смерть, або ж просто працюєш наглядачем у в'язниці, де відбувають покарання найлютіші злочинці світу, очікуючи на свою страту.
Коффі - один із  головних героїв книги. Велетень-в'язень, людина-загадка. Потрапивши за злочин до в'язниці, - винним у ньому не був, не втратив людської подоби, приймав образи через колір своєї шкіри, бо народився чорношкірим, боявся темряви та інколи плакав на самоті, зцілював та водночас мав не надто високий розумовий розвиток, та проте до останнього вірив тим, з ким звела його доля у тюремних стінах.
Покарання... Чи за усі вчинки та дії людина має нести покарання?  Чи заслуговують на однакове покарання ті, хто опиняється за стінами в'язниці Зеленої милі?
Чи можна провести репетицію власної смерті, залишаючись при цьому психічно адекватним та не втративши при цьому людяності.
Чи можна бути відданим своїй діяльності, працівником, не втратити себе в середовищі, де щоденно виносиш покарання? Для одних, недивлячись що це злочинці, людяність - одна із рис, яка залишає тебе людиною, і за допомогу у зціленні ти приносиш в'язню, як подяку, скибку кукурудзяного домашнього хліба, або ж намагаєшся знайти правду, шукаючи відповіді на запитання: "Чому людина, яка допомагає іншим, ґвалтує та вбиває дівчаток,  адже Господь не може дати дар людині, коли та вбиває інших..." Для інших його професія - це розвага, де можна досхочу знущатися з людини, наприклад, забути змочити губку для страти, і жертва корчиться в пекельних муках на електричному стільці, а ти робиш вигляд, що ти випадково помилився, бо забув Божу істину - залишатися людиною, а коли відплата знаходить і тебе, ти не готовий прийняти її і зрозуміти те, що за усе в цьому світі потрібно відповідати, бо ти не маленька сіра мишка, яка на цьому білому світі є іграшкою в чужих руках.
  Жити в муках, помирати від важкої хвороби,  чи йти на посадовий злочин, щоб врятувати життя іншої людини - ще одна паралель, яку в долі героїв проводить доля, Всевишній, який дає сцілення та карає за злочин.
Зробити власний вибір, врятувати іншого, взявши всі гріхи та хвороби собі, бути справжнім чоловіком, караючи своєю карою, бо в серці не сховаєш провину, а від злочину не втечеш.
Передати дар іншому, щоб побачити найстрашніший злочин, не виправдовуючи себе, очікувати покарання, знаючи, що ти не винен у ньому.
  Як воно жити довговічним життям у вічній провині, бо ти, всього-навсього, виконував свою роботу, забираючи життя у інших, боятися постати перед Богом зі своїми гріхами, і картати себе через те, що ти зробив так мало, щоб врятувати іншу людину, виконати останню волю в'язня, який ніколи не бачив "картинки, що рухаються", доживати життя одиноко у будинку для людей похилого віку, жити і померти до того, як помреш фізично, бо пережив своїх рідних, і бути одиноким у цілому світі, а твоє життя, як Зелена миля - безкінченна.
Найтяжча мить... Йти дорогою смерті, розмірковуючи про вигадане щастя, мишачу країну, Рай, де немає зла та ненависті, бо на Землі ти втомився від мук та страждань. Чекати смерть і з гідністю прийняти її ...
  Джон Коффі - це як напій, тільки пишеться по-іншому. Джон, який боїться темряви і перед смертю стоїть таким, яким він є - ЛЮДИНА!