Світло

Містично-детективне оповідання «Світло». Вдруге ніколи його не читатиму, бо не люблю історії про мертвих дітей. Вважаю, що це має бути тема табу для матерів. Власне, класичного детективу у творі мінімум. Стоїть собі будиночок під номером 19, вкривається пилом та пліснявою. Хоча якщо зробити ремонт, то він виглядав би непогано. Ріелтор ніяк не може його продати, бо за легендою в домі живуть привиди. Тож несподівано зʼявляється пані Ланкастер, як я розумію, десь віку  45-50 років. Вона оглядає будинок і одразу здогадується, чому за нього пропонуються такі смішні гроші. Жінка впевнена, що тут живуть привиди, але їх вона не боїться. Нерухомість переходить у її власність, робиться ремонт, і невдовзі вся родина переїжджає. Однак як поставиться до появи гостей привид маленького хлопчика? І чому цей привид постійно плаче? Він плаче так гучно, що служниці плутають його плач із голосом Джеффрі, онука пані Ланкастер. Цікаво, що привида бачать не всі - лише Джеффрі та його дідусь. Останній пояснює цю здатність наявність особливого світла, що є в малих та старих людей. Не можу тоді зрозуміти, чому не бачить привида дівчинка, яка теж належить до цієї родини. Вона ж теж ще геть юне. Власне, сама історія хлопчика-привида розкривається авторкою всередині твору. 
Мене ця історія зворушила. І я сама ледь не заплакала. У моїй уяві привиди найчастіше асоціювалися із немічними дідусями та зрадженими жінками, а ось дитина-привид - це щось нове. За емоціями оповідання нагадало «Маленького принца» Сент-Екзюпері та новели Шмітта, зокрема «Оскар і Рожева Дама». Крісті, виявляється, вміє писати як тонкий психолог і цілитель наших душ.