Свято останньої ночі

Коли вийшла у світ ця збірка, авторові було лише тридцять. А пише він про пізнє кохання та про почуття, які більш характерні для чоловіків, яким за сорок. Хоча, може, покоління моїх батьків ставало дорослішим раніше і в тридцять почувалося вже змученим життям та навченим досвідом? Поезія «Сумлива осіння ніч» якраз про такого чоловіка, який не хоче нічого змінювати у своєму житті, бо зустрів жінку надто пізно. Тож він навіть не починає залицяння і не пропонує сексуального контакту. Для чого? Йому комфортно жити так, як він живе, і змінювати своє життя та змінюватись самому не хоче. Простіше відмовитися од щастя заради звички. На жаль, подібне псевдопояснення чоловічого світосприйняття мені зрозуміле, хоч і сталося зі знайомим (тепер уже для мене - знайомим), коли йому було трохи за сорок. Він теж відмовився від особистого щастя заради звички плисти за течією і нічого не змінювати в житті. Цікаво, а що він скаже років за двадцять, коли не буде поряд нікого та й він нікому вже не буде потрібен? За звичкою ходитиме на роботу, за звичкою дивитиметься телік, за звичкою висітиме в Телеграмі, коли в інших будуть сімʼя, діти, онуки, клопоти. В нього ж будуть лише ящик і диван. 
У продовження теми вірші «Сонет» і «Бісер». У першому автор пише про випадкову зустріч із жінкою, точніше - він її побачив, усвідомив, що це саме та людина, проте так і не підійшов й продовжив плисти за течією. У ліриці «Бісер» головний герой надсилає свої думки жінці, яку залишив. Він заспокоює себе, що його не цікавлять ні її успіхи, ні її біди. Вони вже чужі один одному. А найбільша істина, напевно, в поезії «Донжуанівське», в якій герой оповідає про те, що кохав жінок, та мусив їх кидати та йти, а врешті усвідомив, що це вони кинули його. 
Уся збірка пронизана голосом дорослого за віком чоловіка, який або має стосунки із жінкою, проте боїться серйозних взаємин - одруження, дітей, тож припиняє ці стосунки, коли бачить, що вони вимагають росту; або чоловіка, що навіть не розпочинає стосунків, наперед усвідомлюючи, що це закінчиться нічим. Тому один герой співає оду старенькому диванові, на якому все відбувається; тримає жінку поцілунками та обіймами, тримає, бо вона щовечора хоче піти, а другий чоловік навіть не розпочинає стосунків, просто дивлячись на ту, яка так і не стане Тією.