Змова навколо святого Грааля, ордену Тамплієрів і Пріорату Сіону.

Це такий собі еталонний книжковий блокбастер, висококалорійний попкорн для мізків, який свого часу порвав усі світові чарти і змусив Ватикан пити валер'янку відрами.

Лувр, глибока ніч. Старого поважного куратора знаходять мертвим. Але чувак перед смертю часу не гаяв: він роздягнувся, розкарячився на підлозі в позі «Вітрувіанської людини» да Вінчі та залишив навколо себе купу кривавих шифрів.
На місце злочину поліція притягує Роберта Ленґдона - гарвардського професора символіки? це такий собі Індіана Джонс, тільки в дорогому твідовому піджаку, який не б'є морди, а розгадує ребуси. І тут починається класичний підступ: французькі копи хочуть повісити вбивство саме на нього. Ленґдону на допомогу приходить крута криптографиня Софі, і вони разом дають по газах. Їхня мета - розплутати багатовікову змову навколо святого Грааля, ордену Тамплієрів і Пріорату Сіону. А на хвості в них висить не тільки Інтерпол, а й фанатичний двометровий монах-альбінос із таємної католицької секти, який вирішує питання дуже радикально.

Текст летить зі швидкістю експреса. Браун юзає дуже просту, але залізобетонну фішку: майже кожен і без того короткий розділ він обриває на жорсткому кліфгенгері. Ти думаєш «ну все, ще три сторінки і спати», а потім розумієш, що вже третя ночі, а ти гуглиш план Лувру.

Але найголовніше - це те, як автор грається з фактами. Тут стільки гучних заяв, альтернативних трактувань релігії та міксів із міфів, що можна сміливо скласти окремий конспект для школярів на тему «Як не треба вчити історію за масовою культурою». Браун бере реальні картини, реальну архітектуру, підмішує туди шалені конспірологічні теорії і подає це з таким серйозним обличчям, що половина читачів реально повірила, ніби да Вінчі зашифрував жінку на «Таємній вечері». Це шикарний атракціон, ілюзія дотику до великих таємниць, але ставитися до цього як до документалки - гібла справа.