Цей роман моєї землячки, письменниці Тетяни Пахомової я вже давно планувала читати. Тим більше, що вполювала його на книжковому аукціоні підтримки ЗСУ. А після читання попередньої книжки, де однією з дійових осіб був граф Юзеф Потоцький, таке рішення було дуже логічним, адже сюжет роману безпосередньо пов’язаний з родом Потоцьких. Та цього разу авторка переносить нас трохи глибше в часі, в другу половину ХVIII-го століття. Саме тоді розгортаються драматичні події роману «Таємниця галицького Версалю» від Видавництва "КСД" .

У 1770 році нащадку заможного та знаного по всій Речі Посполитій роду Потоцьких - Станіславу Щенсному не виповнилось навіть двадцяти. Його батько Франц Салезій, котрого називали королем земель руських, мав на сина далекоглядні плани. Ще б пак, статки Потоцьких та їх вплив у політичному житті держави дозволяли сподіватися, що син стане майбутнім королем. Сам Франц Салезій свого часу був за крок до королівського титулу, але таки не склалося. Та відомо, що батьки завжди хочуть втілити у своїх дітях власні нереалізовані амбіції. Потоцький не став виключенням. З самого дитинства виховання сина було націлене на поставлену мету. Але єдиний син не успадкував від батька рішучість і амбітність. Так само як не успадкував у матері Анни Ельжбети прагматизм у прийнятті стратегічних рішень та безпощадність до підданих на шляху до досягнення цілей. Станіслав Щенсний ріс м’яким, романтичним і щиросердечним юнаком. І лише панічний страх розчарувати своїх батьків змушував його хоч трохи цікавитися політикою та економікою. Тож не дивно, що одного разу, випадково зустрівши в одному з ближніх сіл дивної краси дівчину, юнак щиро закохався. Тоді він навіть не думав наскільки трагічно закінчиться ця любовна історія.

Гертруді-Христині, доньці збіднілого шляхтича Яна Коморовського, що володів кількома селами недалеко від маєтку Потоцьких, було лише шістнадцять, коли вона зустріла красеня Станіслава Щенсного. Дівчині здавалося, що їхнє взаємне кохання з нащадком Потоцьких неодмінно буде щасливим. Бо ж навіть ім’я, яке дали батьки синові - Фелікс, Щенсний, Щасливий, обіцяло такі перспективи. Але, на жаль, ім’я не забезпечило юного Потоцького від випробувань долі. Його історію кохання з Гертрудою Коморовською та життя загалом важко назвати щасливим.

Коли я бралася за читання цього роману, то уявляла, що це буде цікава і драматична любовна історія з бароковими нотками. Але книжка виявилася значно глибшою і багатограннішою. Історія нещасливого кохання є лише родзинкою твору, бо насправді авторка донесла до читача значно розлогіший пласт інформації про події, що відбувалися у той час на землях нинішньої України.

Сімдесяті роки вісімнадцятого століття стали для Речі Посполитої, до якої входили землі Галичини та всієї Правобережної України, справжнім випробуванням, яке держава так і не змогла здолати. Король Станіслав Август Понятовський, який право на трон здобув з легкої руки російської імператриці Катерини ІІ, будував свою політику виключно за вказівками зі сходу. Тож не дивно, що в державі ширилися рухи проти цього. Згодом вони вилилися в страшні кровопролиття відомі в історії, як Барська конфедерація та Коліївщина. Росія використала найболючіші точки: віра, мова, національна приналежність, щоб маніпулювати широкими масами шляхти та посполитих і зіткнути їх лобами для своєї ж вигоди. Всі ці методи північного сусіда, на жаль, знайомі нам і до нині. Їх гіркі плоди мусимо зараз пожинати! Завершилося все тоді дуже плачевно: в 1772 році Річ Посполита була поділена між сусідами і ласий шмат її територій дістався російській імперії. Саме ці події лягли в основу роману Тетяни Пахомової, що надало йому ознак справжнього історичного твору.

Другим шаром авторського «творчого пирога» стала тема, пов’язана з історичними реаліями тогочасся, але більш приземлена і, можна навіть сказати, побутова. Це описи життя всіх прошарків суспільства, що проживали тоді в Речі Посполитій, їх стосунки та взаємодія. Основною базою для змальовування подій та їх аналізу є родина Потоцьких. Впродовж всієї історії цей рід в різноманітних своїх відгалуженнях відігравав дуже важливу політичну роль та був основою польської державності. Не стали виключенням і подружжя Франца Салезія та Анни Ельжбети. Їхні володіння були величезними, вони мали сотні сіл в Галичині і на Поділлі, кількість підданих становила приблизно 150 тисяч. Потоцькі утримували навіть власне приватне військо. Але основним місцем проживання та предметом гордості Потоцьких був палац у Кристинополі (сьогодні це місто Червоноград на Львівщині). Це був неймовірної краси маєток збудований у французькому стилі. Палацовий парк площею понад 6 гектарів був подібний на Версальський, з великою кількістю каналів, штучних водоспадів та фонтанів. Саме тут відбувалися основні події, описані авторкою роману. Тому не дивно, що вона вибрала для твору саме таку назву. Тетяна Пахомова на прикладі Потоцьких дуже виразно змалювала стосунки найвищих ешелонів соціальної ієрархії, як між собі подібними, так і з її нижчими прошарками - збіднілою шляхтою, духовенством, селянами належних їм сіл та челяддю, що забезпечувала розкішне життя магнатів. Це суспільне розшарування було величезним і в результаті породжувало надзвичайно гострі проблеми. Саме прикладом такої проблеми соціальної нерівності на неприйнятті до свого кола нижчих за статусом і стала драматична історія кохання та одруження Станіслава Потоцького та Гертруди Коморовської.

Я не буду описувати всіх деталей цієї історії, хоч це і не було б спойлером, адже роман написаний на реальних подіях, які давно відомі та висвітлені, як в документальних монографіях, так і в художніх творах. Та для привернення уваги тих, хто не надто глибоко обізнаний з історією, скажу, що Станіслав Щенсний - це саме той Потоцький, який для своєї третьої дружини Софії Вітт заклав в Умані неймовірної краси парк і яким ми маємо щастя милуватися донині. За свою юнацьку безвідповідальність та зраду доля його карала не раз. Варто лише згадати, що друга і третя дружина постійно зраджували йому з іншими чоловіками, а Софія вибрала для такої помсти навіть старшого сина Потоцького. Він помер на самоті та по смерті його поховання було розграбоване. Все це вже не стосується сюжету роману, а лише характеризує особу його головного героя.

Тетяна Пахомова написала дуже цікавий та якісний твір. Він надзвичайно багатогранний. Щоб зупинитися на всіх його аспектах потрібно було б написати значно більший текст, але в рамках фейсбучних дописів він би не мав шансу бути прочитаним. Тому я у своїй розповіді пройшлася лише по вершинах того потужного айсберга, яким є роман «Таємниця галицького Версалю». Підсумовуючи, скажу лише, що це твір про добро і зло, любов і зраду, марнославство і марновірство, а ще про те, що за все на світі треба платити. Бо той кому вдасться відкупитися від суду людського, неодмінно буде покараний судом Божим і кара ця буде значно суворішою.