Темний

Цьогоріч український книжковий ринок несподівано став сценою для повернення Пітера Пена — тільки вже не як безтурботного хлопчика з чарівного Неверленду, а як темної, двозначної постаті, що змушує читача ставити незручні запитання. У цьому новому сезоні переосмислення знайомої казки варто відзначити дві книги: «Викрадач дітей» Джеральда Брома та «Розпусні загублені хлопці. Темний» Ніккі Сент-Кроу. Хоча обидві книжки живляться з однієї міфології, підходять до неї вони по-різному. У романі Сент-Кроу читача знову занурюють у готичний і спокусливий світ, де Неверленд — не втеча від реальності, а лабіринт болю, пристрасті й самопошуку. На відміну від першої книги серії, де йшлося більше про знайомство з основними гравцями й еротичну динаміку у цьому спотвореному Неверленді, «Темний» поглиблює сюжет психологічно. Ми дізнаємося більше про мотивації, травми й особисту темряву героїв. Це книга про дорослість, яка приходить не з віком, а з болем. Якщо ж Бром у своєму «Викрадачі дітей» малює готичну, майже міфологічну історію з елементами темного фентезі, де Пітер — істота, вирвана з язичницьких кошмарів, то Сент-Кроу — це еротична містифікація, де фантазії стають зброєю, а сексуальність — способом зцілення або помсти. Бром створює похмурий, моторошний світ, де дитинство — не благословення, а жертва, яку забирає лісовий демон. У його книзі є глибина казки, переплетена з горором. Сент-Кроу, навпаки, заграє з читачем. Вона не боїться бути відвертою, вульгарною, чуттєвою. Її Неверленд — це пастка, в яку люди стрибають добровільно. І все ж під шаром еротики лежить драма загублених дітей, які ніколи не виростуть емоційно, поки не визнають біль. Якщо «Викрадач дітей» — це темна балада, що нагадує нам про ціну дитинства в жорстокому світі, то «Темний» — це шепіт у темряві, інтимний, тілесний і небезпечний.