Тестостерон, помножений на степовий вітер, але поділений на чотири

Чесно кажучи, коли читаєш Яновського, іноді забуваєш дихати. Це не просто література, це якесь кіно. Тільки не те, що крутять у попкорн-кінотеатрах, а чорно-біле, рване, геніальне і страшне німе кіно, де кожен кадр випалює очі. «Чотири шаблі» - це, мабуть, найкрутіший і найтрагічніший текст про нашу визвольну війну, який у нас намагалися вкрасти і забути.

Мене завжди дивувало, як Яновському вдалося написати про війну так. Без ниття, без отого нашого вічного «плачу над могилою». Його герої - Шахай, Остюк, Галат, Марченко - це не святі мученики, це стихії, чистий тестостерон, помножений на степовий вітер. Вони живуть, гуляють, рубають ворогів і люблять так, ніби завтра ніколи не настане і в цьому є якась дика, первісна краса. Ти читаєш і віриш: ось вона, українська сила, яку неможливо зламати.
Але потім приходить розуміння, і від нього стає гірко в роті. Цей роман - це історія про те, як ми програли, бо були розрізнені. Чотири шаблі - це якраз та сила, що не помножена, а поділена на чотири. Партизанщина, отаманщина... Це красиво виглядає і романтично звцчить  в легендах, але це катастрофа для держави. Яновський не каже про це прямо, він це показує. Роман розсипається на фрагменти, як розсипалася тодішня армія УНР. Хтось гине в степу, хтось опиняється в Парижі, хтось ламається.
Найсильніший момент для мене - це контраст. Ось вони гуляють весілля, співають пісень, летять на тачанках, а ось - тиша еміграції і ... порожнеча потому.

Яновський пише як поет. У нього слова як кулі, кожне на своєму місці. Опис степу, опис бою біля монастиря - це просто магія. Ти відчуваєш запах пороху і полину і розумієш, чому радянська влада так ненавиділа цей твір, чому змушувала автора каятися. Бо в «Чотирьох шаблях» живе дух вільної, небезпечної України, України, яка вміє огризатися.
Сьогодні цей твір читається зовсім інакше. Ми знову воюємо і нам знову потрібна ця енергія «чотирьох шабель», але вже без тієї фатальної помилки розбрату. Ця книга як щеплення від меншовартості, вона нагадує: ми - нація воїнів, а не гречкосіїв. Просто іноді нам бракує єдності, щоб ці чотири шаблі вдарили в одну точку.