Тільки б була ідеальна картинка

«Дикий звір» це не просто історія про ідеальне життя, яке тріскає по швах, а добре продумана психологічна пастка, де кожен персонаж рано чи пізно виявляє свою темну сторону. Жоель Діккер працює за знайомою схемою , бере зовні бездоганну реальність і поступово розхитує її , оголюючи приховані страхи, слабкості і одержимості.  
Сюжет розгортається навколо Софі Браун жінки, яка здається має усе, статус , родину, комфорт. Але ця «ідеальність» одразу відчувається як крихка конструкція. Автор не поспішає руйнувати її світ одним різким ударом. Навпаки, він методично підкидає тривожні деталі, починається все з фінансових проблем чоловіка, навʼязливу увагу сусіда-поліціанта, появу загадкового незнайомця. Усе це працює як механізм напруги, що постійно наростає.  
Саме в цій багатошаровості відчувається фішка книги. Це не класичний детектив із чіткою таємницею і розвʼязкою, а радше історія про контроль і втрату контролю. Герої тут не просто учасники подій , вони носії власних ілюзій, які поступово руйнуються. І в якийсь момент стає очевидно, найбільша небезпека не зовнішня, а внутрішня.
Автор інколи в сюжеті перетинає з драматизомом. Деякі повороти їж виглядають надто ефектно, прямо штучно. Ніби автор свідомо підштовхує історію до шоку, а не до логічної неминучості. Та це працює на загальне враження.
Кінцівка історії «Дикий звір» це історія про те, як легко втратити себе, намагаючись зберегти ідеальний фасад. І про те, що за цим фасадом часто ховається щось значно небезпечніше, ніж здається на перший погляд. 
Сказати відверто, книги автора однотипні, якщо взяти одну то сподобається, читати кілька особливо підряд не варто.