Тонні Моррісон - геніальна письменниця, так делікатно розказати про важливе, і разом з тим не маніпулювати почуттями на трагічній темі разизму афроамериканців, викликає у мене до неї величезну повагу.

Цей літературний витвір демонструє справжню боротьбу проти расової дискримінації, він відтворює багатовікове протистояння свого народу за свободу прав людини, та боротьбу за рівноцінні права жінки бути у соціумі.

Сумна історія про людей, яким не належало нічого, ані дах над головою, ані їхні життя, ані їхнє майбуття, і найсташніше - їхні діти теж не належали їм. Важко усвідомлювати, що твої діти - також "товар", який потрапить у рабство, який продадуть, яким користуватимуться як річчю. Можна  матері надміру не прив'язуватися до дитини, аби навічна розлука не розбивала їй серце, але головна героїня обрала надто сташний шлях, щоб уберегти свою дитину від майбутнього рабства.

Прочитавши книгу, у мене зароїлося дуже багато питань, бо відповіді на них так і не знайшлися на сторінках книги, але Торі Моррісон і не намагалася проаналізувати дану проблему, вона лиш намагалася показати історію свого народу, і відкрити очі на первинну причину кривавих злочинів.