Той, хто дасть фору будь-якому Шерлоку

Кокотюху можна любити за продуктивність або сварити за «попсовість», але в «Вигнанці» він стрибнув вище голови. Це просто готовий сценарій для Netflix, який ми заслужили. Я взяв цю книгу в руки ввечері, думав прочитати пару розділів перед сном. Ага, щас! Отямився о третій ночі, коли дочитав останню сторінку. Це той випадок, коли сюжет тебе не відпускає, як чіпка поліцейська хватка.
Платон Чечель - це любов. Серйозно. Він не картонний патріот і не нудний ідеаліст. Він - «битий вовк». Колишній поліцейський, якого система виплюнула і зробила ізгоєм (звідси й назва). Він цинічний, розумний, трохи злий на світ, але з залізним стержнем усередині. Це такий собі український нуарний герой: плащ, капелюх, пістолет і купа проблем, які він вирішує інтелектом і кулаками. За ним цікаво спостерігати, бо він живий. Він помиляється, він отримує по морді, він закохується не в тих жінок.
Як історик, я часто придираюся до деталей, але тут я просто кайфував. Кокотюха створив шикарні декорації. Ти відчуваєш запах тих вулиць, чуєш шурхіт суконь у салонах і брязкіт зброї в підворіттях. Це не «музейна» історія, це живе, небезпечне місто, де людське життя коштує копійки, а за великі гроші можна купити будь-кого. І, що найцікавіше, паралелі з сьогоденням проскакують дуже чіткі: корупція, «рішали», боротьба за владу. Все як завжди, тільки в красивих сюртуках.
Тут немає води. Події летять, як куля. Вбивства, інтриги, втечі. Це ідеальне читання для розвантаження мозку, але розвантаження інтелектуального. Ти намагаєшся розгадати загадку разом із Чечелем, і автор тебе постійно водить за ніс.

Це наша гідна відповідь усім тим фандоріним, яких ми викинули на смітник історії. У нас є свій герой, свій стиль і своя крута белетристика. Читати обов’язково, якщо любите детективи, історію і героїв, які не скиглить, а діють.