Твій ворог - ти

Четверта книга Буресвітла - це взагалі якийсь інший вимір, і чесно кажучи, вона зайде далеко не всім. Якщо ти чекав суцільного махання мечами, як у перших томах, то тут Сандерсон різко б'є по гальмах. «Ритм війни» - це наполовину науковий трактат про фізику магії, а наполовину дуже в'язка психологічна драма.

Більшість подій розгортається в Урітіру, який несподівано захопили вороги. Це перетворюється на такий собі фентезійний «Міцний горішок», де Каладін партизанить у вентиляції. Але фішка в тому, що його головний ворог зараз не співаки, а власна голова. Його ПТСР і клінічна депресія прописані настільки болюче і реалістично, що місцями текст просто душить. Ти читаєш і фізично відчуваєш, як хлопець ламається під вагою своїх травм. Жодного героїчного пафосу - просто виснажений солдат, який вже тупо не витягує.
А паралельно йде сюжетна лінія Навані, і це чистої води магічна інженерія. Вона стає заручницею Рабоніель - геніальної вченої з боку ворога. Їхнє протистояння будується виключно на мозковому штурмі. Вони разом досліджують вібрації, природу Світла і створюють зброю масового ураження просто під час окупації. Автор дуже круто показує, як війна штовхає науковий прогрес, навіть якщо при цьому летять голови. Дві жінки з різних боків барикад поважають інтелект одна одної більше, ніж накази свого командування.
Тим часом Шаллан далі падає в безодню свого розладу множинної особистості. Її лінія іноді відверто дратує своєю шизофренічністю і хаосом, але в цьому і суть - вона втратила контроль і вже сама не відстрілює, де справжня вона, а де чергова маска.

Сандерсон тут дуже ризикнув. Він відрізав звичний екшен заради того, щоб розібрати свій світ на молекули. Це повільна, перевантажена теорією, але до біса розумна книга. Після неї починаєш сприймати місцеву магію як сувору квантову механіку.