Твоя ж тінь тебе вб'є!

«Повзи, тіне, плазуй!» - це саме те концептуальне продовження попередньої книга автора "Гори, відьмо, палай!". І Меррітт тут робить дуже крутий хід: він бере клаустрофобну атмосферу першої книги і викручує містику на якийсь зовсім первісний, темний рівень. Якщо в першій частині люди гинули від рук моторошних ляльок, то тут джерелом чистого жаху стає те, від чого фізично неможливо сховатися - твоя власна тінь.

Доктор Ловелл, наш раціональний лікар із першої книги, тут теж є, але він відходить на другий план, бо він свій урок уже засвоїв (хочеш, знати який, читай попередню частину). Тепер у центрі уваги його друг - доктор Алан Карана́к, етнолог, який усе життя вивчав стародавні культури, міфи та магічні ритуали.
Усе починається з того, що містом котиться хвиля абсолютно незрозумілих самогубств серед дуже багатих і впливових чоловіків. Одним із них стає близький друг Алана. Усі докази кричать, що він сам пустив собі кулю в лоб, але близькі відмовляються в це вірити, бо перед смертю він скаржився на моторошні кошмари та «тіні», які за ним стежать.
Алан починає копати і стикається з відлунням дуже старої, майже забутої бретонської легенди про затонуле місто Іс. Виявляється, існує стародавній ритуал: якщо чаклун виміряє тінь людини ниткою і закопає її, людина або помре, або її тінь відірветься від неї і перетвориться на самостійну, злісну сутність. А ниточки від усього цього тягнуться до неймовірно красивої і настільки ж небезпечної жінки на ім'я Дагу́т, яка чомусь впевнена, що Алан - це реінкарнація її коханця, що жив багато століть тому. Як так можна все закрутить, от скажіть ви мені ? Автор - геній! 

Найбільш улюблений момент для мене все ж: "Твоя ж тінь тебе вб'є!". Це дуже крута психологічна гра. Меррітт використовує наш підсвідомий страх темряви, перетворюючи тінь - звичайне фізичне явище - на хижака. Уявіть собі параною: ти не можеш вийти на світло, бо там з'явиться твоя тінь, і ти не знаєш, чи вона досі належить тобі, чи вже живе власним життям і чекає моменту, щоб задушити тебе. Це реально пробирає до мурах.
Та і Дагут - це не просто стереотипна відьма. Це хижак, який керується стародавньою хтивістю та одержимістю. Між нею та головним героєм виникає дуже хворобливий, токсичний зв'язок. Алан одночасно відчуває до неї тваринний жах і не може протистояти її гіпнотичному тяжінню. Спостерігати за тим, як дорослий, розумний чоловік бореться з власною волею - це окремий вид саспенсу. І, ви ж теж, хочете дізнатися, що візьме ввеерх і чи піддасться чоловік її впливу ?