у цій реальності нічого не буває простим чи одночасним

Є книги, які обіцяють детектив, а насправді дають значно більше. «Надруковано в Бейруті» саме така історія. Зовні інтрига, всередині країна , памʼять і люди, які намагаються знайти своє місце. 

Фарід, молодий письменник, хоче видати свою першу книгу, але реальність швидко ставить його на місце, відмови , розчарування, рутина. Робота в друкарні здається компромісом, але поступово перетворюється на щось значно складніше. Коли його рукопис зникає, а потім несподівано зʼявляється вже надрукованим, і це звучить як початок детективу.

Сюжет працює не через напругу «що буде далі?», в через контекст. Ліван тут не тло, а повноцінний герой. Його складна історія, релігійна строкатість, політичні тріщини усе це пронизує сюжет і формує поведінку персонажів. Дуеле не пояснює прямо, але постійно натякає, у цій реальності нічого не буває простим чи одночасним.  
Окрема сила роману, тема спадковості. Друкарня, яка переходить із покоління в покоління, стає символом тяглості й водночас пастки. Герої ніби успадковують не лише ремесло, в й обмеження, страхи, спосіб мислення. І Фарід у цій системі водночас чужий і свій.  
Стиль написання Жаббура Дуейги стриманий, але іронічний. Він не драматизує події, навіть коли вони набувають напівкримінального відтінку. І саме ця стриманість створює відчуття правдивості, життя тут не вибухає воно повільно розгортається, затягуючи читача у своїй внутрішній суперечності.
«Надруковано в Бейруті» це роман не про злочин, а про контекст, у якої у він можливий. Про тексти, які можуть змінювати далі. І про людей, які намагаються залишити після себе бодай щось, навіть якщо це «лише» надруковані сторінки.