Усе, що я знаю про кохання

Є книжки, що схожі на розмову з подругою під ранок: коли місто ще спить, коли вже сказано все зайве, і залишається тільки правда — трохи крива, смішна, болюча і зовсім не глянцева. Саме такою є книга Доллі Олдертон «Усе, що я знаю про кохання» — не ідеальний посібник із романтики, а живий щоденник життя, у якому кохання не завжди має форму серця. Це мемуари, але не зразка «глянь, як я досягла успіху». Це чесне, часом беззахисне зізнання, що виростає крізь дурні побачення, шалені вечірки, розбиті серця, втрати і дзвінки о третій ночі. Олдертон пише голосом покоління, яке намагається зрозуміти, що таке близькість у світі, де все тимчасове. У книзі мозаїка моментів: безглуздих побачень, п’яних вечорів, дзвінків, переїздів, втрат. Це книга-розрада. Книга-доказ, що не обов’язково бути «ідеальною» жінкою, щоби бути щасливою. Що можна бути вразливою, смішною, часом самотньою — і при цьому любити. І бути гідною любові. Це не історія про принців. Це історія про справжню королеву — себе саму.