Усмішка

У тексті «Усмішка», що дав назву всій збірці, Бредбері говорить про культурну пам’ять, яка зберігається не в музеях, а у відчуттях. Про те, як легко знищити прекрасне — й як болісно потім віднайти в собі здатність до співпереживання. Мова автора в цьому тексті стримана, майже суха: у світі, де все згоріло, навіть кілька теплих слів звучать як молитва. Оповідання «Коса» — притча, майже казка, де смерть набуває форми і призначення, а мораль не очевидна. «Туманний горн» — одна з тих історій, де самотність відлунює гучніше за всі діалоги. «Так померла Рябушинська» — несподіваний детектив із натяками на містичне, але головне тут — не розв’язка, а атмосфера. «Марення в гарячці», «Жінки», «Нав’язливий привид новизни» — це психологічні мініатюри, де важливішим за сюжет стає внутрішній злам героя. «Усмішка» — це збірка про людське, написана мовою фантастики, яка більше не вірить у ракети. Це книжка про те, що навіть після розпаду світу залишиться жест, погляд, шматок полотна, усмішка — як можливість зберегти щось від себе справжнього.