Суд

Оповідання Володимира Винниченка «Суд» уперше прочитала у школі. Сьогодні перечитала його ще раз, бо в юності багато речей сприймається інакше. Тоді воно мені здавалося нудним, незрозумілим та важкуватим для усвідомлення. Ніяк не могла зрозуміти, як на початку 20 століття студентство зачитувалося Винниченком, якщо пише він лаконічно, проте зарозуміло. Сьогодні «Суд» мене вразив. Йдеться про українське село початку минулого століття, коли колишні кріпосні за безцінь змушені працювати на панів. Це період напередодні революції 1905-1907 років, швидше за все. Хоча теоретично може бути і час революційний. Селами ширяться прокламації проти утисків селянства, народ бунтує. Земський начальник Самоцвіт хоче довести своєму сусідові - паничеві Дуринді, що він знає, як карати невдоволених: замість міського суду він влаштовує свій, де бʼє по обличчю винних. Свідком такого суду стає Дуринда. На його очах Спмоцвіт бʼє до крові рудого селянина, думаючи, що саме він є агітатором. Та невдовзі на двір приходить юрба селян, і зʼясовується, що сіє паніку інший рудий селянин - брат побитого. Просто прикажчик переплутав братів - Никифора та Никанора. Коли ж несправедливо побитий брат починає обурюватися й називає такий суд розбоєм, Самоцвіт вирішує відправити обох на справжній суд до міста. 
В оповіданні цікавим є власне не сюжет, і не жорстоке поводження з найманими селянами, які по суті так і залишилися безправними і змушені працювати за копійки. Цікавим є те, що Дуринда - український хлопець, що вважає себе росіянином чи навіть французом і розмовляє лише російською. Та жорстокі міркування Самоцвіта про селян, яких він вважає нижчими від себе. Тобто вся сила оповідання - в діалогах та мові. А загалом враження від твору гнітюче: не через манеру письма Винниченка, ні, а від соціальної проблематики, яку він підіймає.