«В житах»: Ерос і Танатос посеред українського степу

"В житах" - це текст, у якому ти буквально задихаєшся від спеки, страху і шаленої жаги до життя. Косинка бере найекстремальнішу ситуацію і витискає з неї абсолютний психологічний максимум. Жодних абстракцій - лише піт, відчай і високі стебла жита. 

Сюжет кидає нас у саме пекло: головний герой, повстанець-дезертир Корній Дігтяр, ховається в густому житі від карального загону будьонівців. Косинка неймовірно детально описує цей тваринний стан людини на межі. Корній лежить у задушливому полі, над ним гудуть ґедзі, сонце палить нещадно, а десь зовсім поруч цокають копита кінноти, яка нишпорить степом, щоб його вбити. Ти фізично відчуваєш, як у героя пересихає в горлі, як калатає серце і як кожен шерех сухого колосся здається йому звуком зведеного курка. Жито тут виступає живою істотою: воно і єдина схованка, і задушлива пастка водночас.
І ось у цей момент абсолютного жаху і параної сюжет робить геніальний психологічний кульбіт. У житі Корній стикається з Уляною, дівчиною, яку він кохав ще до війни. Вона принесла йому їжу і раптом стає втіленням самого життя. Замість того, щоб тремтіти від страху разом із ним, вона починає... сміятися.
Її дзвінкий сміх, їхні раптові, жагучі обійми просто на землі, за крок від озброєних ворогів, що проїжджають дорогою поруч - це феноменальна сцена. Косинка майстерно показує, що перед лицем неминучої смерті в людині прокидається найпотужніший інстинкт - любов і пристрасть як єдина зброя і бунт проти небуття. Вони кохаються просто в багнюці та житі, поки смерть ходить за три кроки від них.

«В житах» — це не просто епізод війни. Це дуже тілесна, візуально потужна історія про те, як життя вперто пробивається і торжествує навіть там, де все засіяно смертю.