Вберегти від розпаду

Знаєте, коли Вогнезір відродив втрачений Небесний клан і з почуттям виконаного обов’язку пішов додому, здавалося б - це класичний хепі-енд. Але «Доля Небесного клану» жорстко знімає рожеві окуляри. Це вже не героїчний квест, а виснажлива, брудна рутина побудови суспільства з нуля на голих скелях.

Листозоря  мабуть, найбільш недооцінена і життєва провідниця серії. Вона не має за плечима століть "вояцького правила". Її постійно гризе липкий страх: «А чи маю я взагалі право керувати?». Цей внутрішній надлом прописаний блискуче. А поруч стоїть її ж воєвода Гострокіготь - агресивний традиціоналіст, який відверто зневажає «денних вояків»: тих, хто вночі спить у людей, а вдень патрулює ущелину. Спостерігати за цією сегрегацією і зверхністю у власному таборі відверто гидко. Авторки майстерно доводять: суспільство, яке ділить своїх на «правильних» і «другосортних», приречене на внутрішній розкол.
Найгірше починається, коли в ущелину приходять волоцюги на чолі з Патиком. Вони просять притулку, але насправді цинічно втягують молодий клан у свої кримінальні розбірки. Листозоря стикається з найважчим вибором: як зберегти людяність і допомогти слабшим, не втопивши у крові власну родину? Битви у брудних міських провулках різко контрастують із лісовою романтикою - тут б'ються без правил, суто за виживання в бетоні.

Це надзвичайно зрілий, соціальний текст про те, що недостатньо просто назвати себе Кланом. Його ще треба втримати від розпаду. Хороша книга аби показати підліткам міжособистісні стосунки в групі, піднести авторитет тих людей, що здійснюють керівництво, але не завжди користуються всеохоплюючою підтримкою і любов'ю оточуючих.