Вендета

Коротше, якщо після «Шістки воронів» ми всі думали, що Каз Бреккер і його банда вже пробили стелю епічності, то в «Королівстві шахраїв» Бардуґо просто бере цю стелю і розносить її з дробовика. Це не просто продовження, це тупо посібник із того, як знищити життя людини, яка мала дурість тебе кинути.

По фактах: наприкінці першої книги Ван Ек жорстко розвів наших улюблених покидьків на бабки, ще й викрали Інеж. Уявіть стартові позиції другої частини: грошей - нуль, надійних союзників - нуль, усе дно і вся еліта Кеттердама полює на їхні голови. Що робить Каз? Він просто вмикає режим абсолютного, холоднокровного психопата. Якщо раніше це було геніальне пограбування, то тепер це вендета на винищення. Ця книга - це суцільні майндгеймс і хворі багатоходівки. Тільки-но ти хапаєшся за голову з думкою: «Ну все, їх затисли в кут, зараз усіх порішають», як виявляється, що це був план «Д», який Каз прорахував ще тиждень тому. Спостерігати за тим, як вони крок за кроком розвалюють імперію Ван Ека - це чистий, концентрований кайф.
Але готуйтеся жувати скло, бро. Бардуґо не збирається вас жаліти. Динаміка в команді тут просто на розрив аорти. Ніна з її жорсткою ломкою від юрди-парему і втратою старих сил; Джеспер і Вайлен, які розгрібають свої сімейні травми; і Каз, який заради Інеж готовий буквально спалити все місто, хоча швидше відкусить собі язик, ніж визнає це вголос. А фінал... ну, скажімо так: з цієї емоційної м'ясорубки живими та цілими вийдуть далеко не всі. Хто читав - той знає і досі плаче.

Це ідеальне, брудне, жорстоке і геніальне завершення дилогії. Ніяких білих лицарів - лише поламані життям антигерої, які стали один для одного справжньою сім'єю. Абсолютний топ.