Від токсичної всезнайки до комадного гравця

Коротше, бро, ми продовжуємо цей драконячий двіж, і в п'ятій книзі, «Пісня Отруйної дракониці», Трейсі Вест вирішила показати, що буває, коли в злагоджену тіму залітає новенька з гігантським его і нульовим конектом зі своїм підопічним. Отже, в замок прибуває Петра - нова володарка драконів. І їй дістається не якась там звичайна ящірка, а та сама чотириголова Гідра, яка в минулій книзі наводила жорстку суєту. Петра з порога вмикає режим «я все знаю, я найрозумніша», сипле фактами з книжок, але по факту тупо боїться своєї ж дракониці і навіть не намагається з нею зблизитися. Прикольно залітає на паралелях з реального життя, бо всюди від дитячрого садіка, школи, універа і нинішньо роботи кожному з нас попадаються ось такі Петри. 
І тут стається найгірше: через те, що Петра морозиться від Гідри і не слухає інструкцій, дракониця ловить люту паніку і випадково пускає свою токсичну хмару прямо в короля Роланда. Все, габела. Король лежить отруєний, і тепер усій команді треба терміново шукати ліки, поки він не склеїв ласти. Сюжет різко перетворюється на медичний квест із таймером. Дрейку та іншим доводиться не тільки ритися в книжках у пошуках протиотрути, а й жорстко вправляти мізки Петрі. Їй доведеться зняти маску недоторканої всезнайки, визнати свої помилки, перебороти страх і знайти спільну мову з Отруйною драконицею. Бо тільки так можна розрулити цей колапс.

 Авторка тут піднімає дуже правильну і життєву тему: як страх змушує нас брехати та одягати маски, і як ця брехня потім б'є по інших людях. Петра проходить круту еволюцію від токсичної зазнайки до нормальної командної гравчині. Це топовий меседж для малих читачів, загорнутий у крутий екшен.