Книга, яка лягла в основу однойменного фільму польського режисера Романа Поланскі, відзначеного трьома нагородами премії "Оскар" у 2003р.

Владислав Шпільман - відомий польський піаніст єврейського походження, якому дивом вдалося врятуватися в часи війни. Музикант  знайшов у собі сили розповісти світу свою історію, тим самим трохи полегшити свій біль, який не давав йому змоги повернутися до звичного життя після війни.

Для читачів історія Шпільмана мабуть схожа на інші історії про Голокост, але водночас вона зовсім відмінна. Для самого музиканта його мемуари - це передусім остання пам'ятка про його сім'ю.

Сім'я...зовсім не ідеальна, часті сімейні чвари між братами... та коли настане мить, остання усвідомлена мить разом, батько як голова сім'ї зробить її особливою. І це пройме читача, бо їхня сім'я це не просто шість осіб, вони всі як єдиний цілісний живий організм.

Іншою лінією у книзі подано відданість улюбленій справі музиканта, до смерті у прямому значенні слова. Відомий композитор, пісні якого ставали шлягерами, а на концерти приходили натовпи людей. Тут як паралель із Янушем Корчаком: до війни ти відома усім персона, а під час війни такий же як усі.

Та все ж визначною лінією спогадів автора залишаються описи нелюдської жорстокості німців. І не лише їх, - українців та литовців тут подано також не з найкращої сторони. Але Шпільман не акцентує увагу на міжнаціональній ворожнечі. Дана історія - це виклик на перевірку людяності під час війни.

"Варшавські щоденники" написані без зайвого сентименталізму, але вони дають можливість відчути біль людини, котра жорстоко втратила сім'ю, відчути його самотність, страх, голод та безмежну жагу до життя.