Власний простір

Вірджинія Вулф говорить про очевидне, але так, ніби відкриває його вперше. Щоб писати, жінці потрібен не лише талант, а простір, де ніхто не заважає їй думати своїми словами. “Власний простір” народжується не з протесту, а з уважності. Вулф не звинувачує — вона дивиться. В її тексті історія жіночого письма постає як довга пауза, що нарешті намагається заговорити. Вона уникає гучних гасел, замість цього будує тиху, але вперту аргументацію: творчість — це не привілей, а умова існування людини, яка здатна слухати себе. Стиль Вулф — прозорий і водночас глибокий. Її речення течуть повільно, переходячи з роздуму в образ, із факту — в відчуття. Цей текст не про фемінізм як лозунг, а про свободу як внутрішню дисципліну. “Власний простір” — не маніфест, а запрошення: спробувати подумати самостійно, без страху, без хору чужих голосів. У ньому є тиша — та сама, яку потрібно, щоб написати перше речення, яке справді належить тобі.