Вольне кохання

Останнім часом зацікавилася еротичною українською прозою 19 - початку 20 століття і завдяки учасникам сайту дізналася про оповідання Івана Нечуя-Левицького «Вольне кохання». З інтересом його прочитала. Доволі оригінально, зважаючи на більш звичну «сільську» та антикріпосницьку тематику творів нашого класика. А тут оповідання про сексуальну революцію, що мала місце в Російській імперії на початку 20 століття, про популярні 1908 року чутки про ліги вільного кохання, до зрозуміло чим займалися, про вплив порнографічних творів Сологуба, Андреєва та «Саніна» Арцибашева. Головна героїня - Ірина - розлучена заможна жінка, в якої діамантів на тисячі карбованців. Бути розлученою на початку 20 століття було можливо, але не дуже віталося у суспільстві. І ось вона, під впливом подібної літератури, одружується із не бідним чоловіком та їде з ним жити в село, а потім, натхненна його молодим родичем-військовим, утікає з ним до Петербурга. Наприкінці твору дізнаємося, що й молодого родича Аристида вона залишила й попрямувала з черговим коханцем до Парижу, аби віддатися вольному коханню. Іван Нечуй-Левицький висміює неробство таких жінок, їхній паразитичний спосіб існування, примітивність їхнього мислення. Ірина ж перша накинулася з поцілунками на Аристида, не залишивши йому вибору. Реально було весело читати про подібну жіночу поведінку, що, на жаль, для тодішньої богеми було явищем популярним. А ще зверніть увагу на імена головних героїв, їх треба записувати, бо так і не вимовиш, і не згадаєш. Теж на зарубіжний манер, щоб не відставати від цивілізації, західної цивілізації. Герої розважаються у Києві, ходять у кафешантани, жіночки обидві розлучені і обидві в пошуках пригод. Паралельно є згадки про народні бунти, що є натяком на існування іншої, селянської, реальності, далекої для головних героїнь, проте близької авторові.