Моя сьогоднішня розповідь про роман Юрія Косача «Володарка Понтиди». З творчістю Юрія Косача я вже встигла познайомитись, адже зовсім недавно прочитала збірку його повістей і оповідань. Вона далася мені нелегко, але зовсім не відлякала. Навпаки, мені дуже захотілося прочитати великий фундаментальний твір Косача. Не знаю, чи то підготовка попередньою книжкою цьому посприяла, чи то справді дуже особливий твір, але «Володарка Понтиди» пішла мені, як мед. Вона читалася настільки легко і приємно, що я просто дивувалася. Бо ж наче, на перший погляд, нічого особливого в цьому романі нема (доводилось читати значно потужніші і глибші твори), але щось є в ньому такого, що затягує читача у свої тенета. Тож давайте розберемося.
«Володарка Понтиди» - по суті (і за визначенням автора) роман-щоденник. Тобто ми маємо справу з цілком лінійним текстом без будь-яких перескакуваннь на інші сюжетні лінії. Головний оповідач і, відповідно, головний герой роману молодий чоловік на ім’я Юрій
Рославець. Походить він з Стародубщини, найпівнічнішої української землі (до речі, зараз Стародубщина - це частина Брянськоі області, що є цілком несправедливим, але про це ми подумаємо згодом). Батьки Юрія - поміщики середньої руки, які могли собі дозволити відправити сина на науку до самого Страсбургу. Там Юрій здобуває освіту разом з синами гетьмана Кирила Розумовського Андрієм і Петром. Ну і варто сказати, що надворі 1774 рік. Стародубщина належить до Російської імперії, якою править руйнаторка Гетьманщини і Запорізької Січі, яра ненависниця всього українського, Катерина ІІ, що прийшла до влади внаслідок двірцевого перевороту та вбивства свого чоловіка імператора Петра ІІІ. А тим часом Європа живе своїм бурхливим життям: в Парижі починає правити новий король Людовік XVII на пару з своєю дружиною Марією Антуанеттою, у Відні імперією Габсбурґів керує Марія-Терезія, Британією орудує король Джорж ІІІ, а німецькі землі роздрібнені настільки, що їхніх правителів і незлічити. І на фоні всього цього політичного калейдоскопу Європою починають ширитися чутки про особу, яка нібито є справжньою правонаступницею російського трону. Адже вірогідно є донькою імператриці Єлизавети Петрівни та українського аристократа з козацько-шляхетського роду Олексія Розумовського. Таємнича особа шукає собі поважних і багатих покровителів, щоб здійснити свою місію - повернути трон, що належить їй по праву народження та стати законною імператрицею Єлизаветою ІІ, володаркою всіх Русей, гетьманкою України та королевою Понтиди. Затія ця досить небезпечна і складна. Тому княжні доводиться часто змінювати імена та місця свого перебування. Як тільки не приходилось їй називатися: принцеса Алі-Емет, дама з Азова, мадам де Тремуль, княжна Володимирська, графиня Піннеберг, баронеса Ембс, княгиня Селінська, княжна Дараган і навіть швачка Елізабет Фінк. Окрім того княжна оточила себе різними людьми, більшість з яких були не надто чесні і шляхетні, а основною їх метою було ошуканство та корисливі мотиви.
Але вернімося до нашого Юрія Рославця. Волею долі у травні 1774 року юнак вирушає зі Страсбурга до Парижу трохи розвіятися від наук та домовитися про купівлю новомодних ткацьких верстатів для свого батька в Стародубщині. І треба ж такому статися, щоб на одному з балів кавалер Рославець зустрів дивну особу, яка з першого погляду заволоділа його серцем. З цього дня спокійному і виваженому життю Рославця прийшов кінець, а натомість почалися авантюрні пригоди, що триватимуть майже рік. Він полишає всі свої справи і віддається на милість дами свого серця, готовий в будь-який момент віддати їй не тільки всі свої статки, але й саме життя. Що тільки не прийшлося пережити юнакові протягом цієї епопеї! Не один раз він був на волосину від смерті, його дурили і ошукувували, принижували і використовували, але він вперто йшов за своєї зорею, шукаючи її у невідомості навіть тоді, коли її сяйво зовсім зникало з його небокраю. Щоб уявити собі всю складність і заплутаність пригод Юрія Рославця, наведу вам ланцюжок міст Європи, в які закидала його доля на шляху до порятунку його Володарки: Стасбург, Париж, Нансі, Париж, Кобленц, Бонн, Нейсіц, Майнц, Вормс, Мангейм, Турмберг, Штутгарт, Людвігсбург, Нюрнберг, Мюнхен, Зальцбург, Інсбрук, Женева, Мілан, Мантуя, Верона, Венеція, Рагуза (Дубровник), Сполетто, Венеція, Піза, Віареджо, Неаполь, Рим, Піза, Ліворно, Венеція, Аугсбург, Дортмунд, Роттердам, Плімут, Ганновер. І це за неповний рік! Можна тільки подивуватися впертості і наївності молодого хлопця. Інколи я просто дивувалася тому, що життя його нічому не вчить, та все ж розуміла, що Рославець - це особливий психотип людини, який не може відмовитися від своєї ідеї, навіть стовідсотково знаючи, що вона нездійсненна і безперспективна. Він великий романтик і невиправний ідеаліст.
Тепер ви вже приблизно уявляєте суть роману «Володарка Понтиди» тож можемо поговорити про те, чим він мене привабив. І тут ключовим чинником я вважаю таки талант автора. Бо як можна по-іншому пояснити те, що п’ятсот сторінок розповіді про те, як молодий закоханий телепень волочиться по всій Європі за своєю пасією, читаються так захопливо, наче це якась закручена детективна історія з багатьма невідомими. Крім того, роман написаний на історичній основі, тож чим закінчаться всі ці авантюрні перипетії завідомо очевидно. А все одно хочеться читати сторінку за сторінкою, наче вкінці нас очікує якась несподіванка. Але чудова, маловживана зараз, лексика, красива побудова речень, описи європейських міст просто заворожують. Таки Юрій Косач, в плані творчості, взяв від свого знаменитого роду Косачів-Драгоманових , а особливо від своєї геніальної тітки Лесі Українки, найкраще, чого, на жаль, не скажеш про його особисті чесноти. Але це вже інша історія.
Та є тут ще один аспект. Якщо на цей роман подивитися не буквально, а з точки зору пошуку певних алюзій, то вони таки проглядаються. В постаті безталанного Рославця автор безумовно уособлює себе, того безпутнього емігранта, який поневіряється світами з пошуках ефемерної мети. А дама його серця, Володарка Понтиди, це, безумовно, Україна, шляхетна, вільна і праведна. І навіть розуміючи, що боротьба за неї є безперспективною, він все одно йде до кінця. Бо велика ідея таки вартує цього. Окрім того одна з улюблених тем Косачевоі творчості - це зустріч Європи з Україною. І в романі «Володарка Понтиди» це дуже явно виражено. На прикладі бурхливих подій ХVIII-го сторіччя автор показує, складність світової політики і місце України в цих реаліях.
Ну і ще не можу відмовити собі в задоволенні, похвалити перфектну поліграфію від Видавництво «Абабагаламага». А малюнок на обкладинці настільки живий і виразний, що здається зелені очі Володарки Понтиди заглядають самісінько в вашу душу. Тому автору обкладинки Івану Сулимі великий респект.
Моя розповідь знову вийшла аж занадто довгою. Ніяк не вдається викласти свої думки і емоції кількома реченнями. Але підсумую коротко: я вдячна Андрієві Любці і іншим моїм друзям-письменникам за те, що порекомендували мені цей роман. Він таки вартує найвищої літературноі полиці.