Волинь 1920. Пошесть | Рецензії на книги, відгуки про прочитане, рейтинг - кращі книги

You are here

Волинь 1920. Пошесть

4
Середня: 4 (1 оцінок)

Дія твору відбувається восени 1920 року на південних околицях Волині між Кременцем і Шумськом. Вже закінчилася Перша Світова війна, але ці терени далекі від мирного життя, бо є театром бойових дій між кількома сторонами конфлікту. З однієї сторони більшовики, з іншої польська армія, а поміж ними війська УНР, які ще мають хистку надію на те, що незалежна українська держава відбудеться. Та крім бід, спричинених війною, сюди прийшла ще й інша пошесть - епідемія дифтерії. Хвороба почала нещадно косити населення й особливою групою ризику стали діти. В кожному селі дитяча смертність вже сягала десятків невинних душ. Міжнародний Червоний Хрест для подолання епідемії виділив партію протидифтерійної сироватки. Але дістатися з нею у віддалені села та містечка було не такою вже й легкою справою. Тож перевезення дорогоцінного вантажу з Кременця до Шумська доручають чотовому армії УНР, уродженцю цих місць Мелетію Сташибі. З ним в парі цю місію виконує представниця Червоного Хреста американка з Огайо Люсі Адамс. В процесі до виконання завдання долучається Олександра Дробоцька, яка ще недавно служила підпоручником польського війська. Й ось про все, що довелося їм здолати на цьому сорокакілометровому шляху, і йдеться у книжці Сергія Синюка та Олесі Тивонюк.
Жанр цієї книжки позиціюється, як кіноповість. Признаюсь, я вперше зіткнулася з такою незвичною формою. Але, тим більше було цікаво дізнатися, що це таке і з чим його їдять. Виявляється початково авторами був написаний сценарій для кінофільму, який отримав спеціальну відзнаку за кращий історико-патріотичний твір Міжнародного конкурсу «Коронація слова–2021». І якби не повномасштабне вторгнення, то сьогодні ми могли б вже дивитися фільм за цим сценарієм. Але події, що розгорнулися у 2022 році, не дали можливості реалізувати творчий задум. Тож цього року автори трохи підкоригували свою роботу, адаптували її для друку і в результаті вийшла книжка, жанр якої визначили, як кіноповість.
Обʼєм книжки крихітний, менш як сімдесят сторінок, я неспішно прочитала її за дві з половиною години. Там справді немає притаманних для художнього твору широких описів подій чи якихось різноманітних сюжетних ліній. Зате йде чітке зображення сцен та гарно виписані діалоги. Саме діалоги й дають нам загальну картину подій, змальовують суть проблем і показують характери головних героїв. Так, звісно, мені б хотілося, щоб книжка була більш обʼємною та розгорнутою, щоб були ретроспективи основного сюжету, щоб можна було побачити бекграунд персонажів, грубо кажучи, щоб на цьому скелеті було багато мʼязів, бо сюжет твору надзвичайно цікавий та пізнавальний. Але це був би вже повноцінний роман, а мета авторів була трохи іншою. Зате у такій формі чудово видно авторську майстерність. Бо їм вдалося в надзвичайно лаконічний спосіб подати максимально можливий обсяг інформації.
Історична цінність цього невеличкого твору більша ніж виглядає на перший погляд. Адже художніх творів, що описують той хиткий період невизначеності влад та боротьби за українську державність на початку двадцятого століття на наших теренах, дуже мало. Тож Сергій Синюк, як фаховий історик, взявся заповнити цю прогалину. У випадку повісті «Волинь 1920. Пошесть» вся проблематика історичного періоду показана на прикладі однієї локальної історії, але її можна масштабувати й вималювати історичну картину значно ширше. Ми бачимо погляди на ситуацію з різних сторін протистояння, що дає можливість створити в уяві обʼємну картину.
Я не знаю достеменно чи були реальні прототипи у головних героїв цієї книжки, але твір написаний так, що після прочитання відчуваєш впевненість у цьому. Це відчуття підсилюється й тим, що в сюжет інтегровані реальні історичні постаті. Щоб зберегти інтригу я не буду їх називати. Але з огляду на те, що в селі Тилявка нашим героям допомагає шістнадцятирічний юнак з дуже прогресивними проукраїнськими поглядами, знавцям літератури не важко буде здогадатися про кого йдеться. З більшовицького боку в сюжеті присутній ще один широковідомий історичний персонаж з Шепетівки, але про нього і про його «подвиги» й говорити не варто.
Книжка завершується уявними титрами, що ідуть на екрані по закінченні фільму. З них ми дізнаємося про подальшу долю героїв. Це дуже щемко і пробирає до мурах. Я б дуже хотіла колись опинитися на кіносеансі в якомусь українському кінотеатрі, де б реально побачила фільм, схожий до того, який намалювала моя уява після прочитання цієї книжки. Хоч розумію, що в такий складний час сумнівно очікувати на це найближчим часом. Але є простіший варіант, ця кіноповість може бути використана для театральної постановки. І мені здається, що в сьогоднішніх реаліях така вистава мала б великий успіх. Тож мені залишається сподіватися, що робота Сергія Синюка й Олесі Тивонюк не залишиться поза увагою українських режисерів і їм вдасться «оживити» цю історію.

+1
+2
-1