Втеча з поїзду смерті

Дещо незвичний для української літератури твір. Принаймні в 11 класі, коли ми вивчали Івана Багряного, мені так здалося. Ми звикли, що наша класична література про селян та соціально-економічні проблеми, про побут і відносини невісток і свекрух. А тут пригодницький роман, ще і головний герой чимось нагадує Джеймса Бонда чи то Рембо. Надто ідеальний і надто сміливий, надто чесний і надто правильний. Чи є такі хлопці в реальному житті? Григорій Многогрішний утікає з поїзду смерті, що везе його до ГУЛАГу. Блукає тайгою, знайомиться з українською родиною Сірків та закохується в Наталку. І пригоди, і любов, і політика, - здається, все змішалося в одному романі. Автор неодноразово підкреслює, що Сірки - українці, що вони зберегли побут і звичаї свого народу, не асимілювалися, хоча змушені прилаштовуватися до непростих умов тайги. Мені чомусь згадалася Столипінська аграрна реформа, за якою українцям пропонували їхати в пошуках землі і заробітку на Далекий Схід і Сибір. Згадалося, що багато хто не зміг витримати суворих обставин і повернувся. Може, і Сірки з тих часів у тайзі проживають? Сильні люди із сильною життєвою позицією. 
Роман читався із цікавістю, однак не сказала б, що проковтнула його. Багряний пише непогано, але Олесь Гончар, приміром, пише краще.