Як сильно ви довіряєте собі??

«Дама зникає» від Етель Ліна Вайт це вже не просто детектив. Це історія, яка дуже впевнено грає з відчуттям: «а раптом, ти помиляєшся?»
Айріс Карр їде потягом і раптом розуміє , що її попутниця міс Фрой зникла. Просто зникла.. без сліду. І найгірше всі навколо поводяться так ніби цієї жінки ніколи не існувало.  
І тут поворот який рідко є в інших авторів і інших детективах, авторка змушує ставити під сумнів не ситуацію, а тебе!  Бо так, Айріс перегрілась на сонці, так вона знепритомніла, так це все звучить як ідеальне пояснення. Настільки ідеальне, що починаєш підозрювати «невже так все зручно?»
Сюжет рухається швидко і динамічно, майже нервово. Нові персонажі, нові версії і нові сумніви. Але найсильніше тут не події , а відчуття безсилля. Це як сон, де ти розумієш, що щось не так але не можеш нічого змінити чи підтвердити. І це бʼє сильніше ніж будь-який секрет.  
На відміну від «Гвинтові сходи», де ставка на чисту напругу, тут додається психологічний тиск. Дуже неприємний, дуже точний. Коли тобі не просто страшно тобі незручно через власну невпевненість.
І раптом серед цього всього дивний майже теплий шар, гумор, деталі побуду, ця сама міс Фрой з її вайбом «затишної старшої пані». І саме це робить історію ще більше контрастною. Бо поряд із тривогою зʼявляється щось майже домашнє і через це тривожніше втрачати.
Загальне враження прочитавши це не просто історія про зникнення. Це історія про те як легко переконати людину, що вона помиляється навіть коли вона має рацію.  
Якщо любите книги і особливо детективи після прочитання яких ще довго памʼятає історію і прокручуєш думки то варто познайомитись з авторкою.  
Доречі читала від блогерів, що книги  Етель Ліни Вайт схожі на Агату Крісті , читавши багато Агати і дві історії Етель моя думка «НІ», вони абсолютно різні у стилях написання.