Ялинка в пана

Це невеличке оповідання про річ, для нас тепер уже буденну - святкування Різдва і Нового року, коли в хаті стоїть прикрашена ялинка, подарунки, хлопавки та багато яскравих гірлянд. Остап Вишня пише про своє дитинство, коли його батько працював на пана, а пан якось вирішив зробити милість і запросив діточок до себе на ялинку в маєток, в суботу о сьомій вечора. Остап Вишня не драматизує, як це зробили б Коцюбинський чи Панас Мирний, не робить пана дияволом, а селян - жертвою. Ні, він прагне описати історію з гумором та дотепами. Вся селянська родина не могла приїхати, бо дітки були ще геть маленькими, а найменшого нещодавно знайшли під калиною. Матір помила з милом дітей, одягнула в чисте. Попри холод і велику відстань, батько зробив подорож комфортною для дітей. Їхали в гринджолах. Але контраст між світосприйняттям сільських і панських дітей став помітним уже по прибуттю. Діти побачили велику ялинку зі свічками, хлопавки, пана з люлькою, пані, що грала на роялі, панських дітей навколо ялинки. Та от слуга несе панові люльку і спотикається. Пан бʼє прислугу, маленька Параска (сестра Остапа Вишні) скрикує, потім з ялинки падає свічка, а Остап Вишня хоче її загасити і штовхає випадкового панську дочку. Одним словом, вийшов гармидер, сільські в панські діти не порозумілися, а пан назвав сільських дикими і більше до себе не запрошував. Висновок оповідання було написано з ідеологічної позиції: мовляв, панів зараз уже немає, а ялинка є доступною кожному, тож можемо спокійно святкувати Новий рік і ніхто не називатиме нас дикунами.