Твір Євгена Гуцало "Лось" вражає не лише описами краєвидів природи, гуманним ставленням до тварин, а й майстерним відображенням переживань двох хлопчаків, які намагалися врятувати лісового мешканця.

Лось звик до людей, до того що його підгодовують, він довірився людям. І як же це трапляється у нашому житті -  довірливу людину найлегше скривдити, спричинивши їй зло. Так і лось - він звик до того, що йому нічого не загрожувало.

Більше за все тварина полюбляла зустрічати схід сонця, коли під його променями бронзовіли верхівки дерев. Саме у такі миті очі тварини наповнювалися "золотим сплеском", який надавав їм виразу розуміння життя природи і її таємниць.

Але у цьому хиткому світі, на жаль, є місце злу. Хлопці намагалися врятувати беззахисного звіра з небезпеки - із криги, що рушила. Але біда ховалася не в стихії природи, найбільша небезпека для диких тварин - це нелюди.

Євген Гуцало на прикладі двох братів зобразив істинну чистоту дитячої душі та щирість їхнього серця. Бо саме такі люди, як герої оповіді, зможуть не лише захистити рідну землю, а й допомогти іншим у скруті чи біді.