Юлька з пивбару

У першому томі повного зібрання творів Василя Врублевського є повісті та оповідання. Деякі з них я вже рецензувала раніше, тож хочу зупинитися на одному найбільш колоритному - «Юлька з пивбару». Його було написано під час «перебудови», у 1987 році. Головна героїня - прибиральниця у пивбарі, Юлька. Врублевський тонко описує її побут: вона живе сама у неприбраній квартирці, недоглянута, з немитим волоссям, має несвіжі продукти вдома та недоїдки, які вона приносить з роботи. В неї немає стабільного партнера, періодично приходять якісь алкаші (пардон за натуралізм). Юлька має підробіток у барі - наливає пива поза чергою за смішні гроші, якими все одно ділиться з начальницею. В оповіданні є два важливих епізоди. Перший - коли до Юльки приходить один з її знайомих алкашів. Із пляшкою. Прийшов, бо більш нема до кого. Випадково назвав її Юлечкою, як її давно ніхто не називав. Вона зраділа і захотіла навіть йому віддатися. Але ласка з її боку налякала чоловіка, і він утік. Другий епізод - це хустина, яку Юлька знайшла у пивбарі, гарна така і дорога. Таку Юлі ніхто не дарував ніколи, проте прийти в ній вона не зможе. Додаткового трагізму надає навіть не історія з тим, що Юльку побили, що вона опинилася в лікарні, а потім у суді давала свідчення. Ні, трагізм - у її спогадах, що вона ніколи нікому не була потрібна: мама хотіла робити аборт, проте довелося народити Юльку; мама ховала її в шафі, коли до неї приходили коханці; Юлька втратила цнотливість у 15 від одного з маминих обранців; Юлька була одружена, проте зраджувала чоловіка і народила сина від іншого, до речі, того, першого Юльчиного партнера-самця… Автор дає натяк, що, можливо, це син її і вдарив (чоловік та син залишили її, бо вона гуляла), хоча точно сказати важко, бо Врублевський пише натяками. Вкотре відзначу майстерність володіння словом і стиль письменника. І вкотре підкреслю, що читати подібну літературу важко, бо вона про наше сьогодення, про людей, що пливуть за течією і живуть без сенсу, деградують та радіють халяві, про втрачене покоління, якщо можна повторитися, тільки герої нашого часу відрізняються, хоч і незначно, від героїв Хемінгуея.