Життя - це система?

Це оповідання викликало в мене дві протилежні емоції. Перша - позитивна. Мені дуже сподобався головний герой, хлопчик Олесь. Він слухається маму, любить природу, відмінно навчається. Однак йде проти системи. Його любов до прекрасного каже йому чинити так, як він хоче: малювати не горщика, а дятла; не погоджуватися із вчителькою та блукати лісом; думати лише про себе та фантазувати. Здавалось би, чудово! Ну, не хоче дитя малювати горщика, чого вчителька причепилася? Він же намалював досконалого дятла! Постав йому відмінно, хай розвиває свої творчі здібності. А поставила двійку, осоромила перед усіма. Ще і дід такий саме меркантильний і прагматичний, каже, що треба бути сильним і могти себе захистити. Не розуміє тонкої натури дитини! 
І друга моя емоція - реалістична. От так склалося, що я не вмію малювати, співати і танцювати, не бачу в природі того прекрасного, що бачить Олесь, не вмію тонко відчувати. Але серед моїх знайомих є такі творчі люди. Такі, як Олесь. З ними дуже важко. Вони не вміють жити колективом, часто одинаки, на своїй хвилі, вони часто не можуть прийти на допомогу чи виконати якесь доручення, бо в них не було натхнення чи настрою. І я не раз мала великий клопіт через таких творчих людей. В одного не було натхнення і він не написав свою частину тексту, який ми мали робити вдвох, і я шукала іншого, хто міг би мені допомогти; друга творча особистість, зловивши натхнення, малювала, в той час як її діти ледь не пробили один одному голову; третій вирішив, що він має жертвувати своїм особистим щастям, щоб допомогти своїм знайомим і друзям. І найстрашніше полягає в тому, що ці диваки - легка здобич для не дуже порядних людей, їх використовують прагматичні та меркантильні люди, вбиваючи їм у голову псевдоцінності. А життя - то система. Чи ні? 
І симпатизуєш цьому Олесеві, і жалієш його, бо жити йому в цьому світі буде важко.