Зло в форматі квесту

«Гра в нашіптувача» - це той момент, коли Донато Каррізі розуміє, що аналогового зла йому вже недостатньо, і катапультує свою фірмову темряву в цифрову епоху. Якщо перша книга лякала нас класичними маніяками, яким хтось невидимий прошепотів наказ, а «Гіпотеза зла» - людьми, що свідомо розчинилися в соціальному лімбі, то тут автор препарує найсучасніший, найбезжальніший інкубатор психопатів - віртуальну реальність.
Зав'язка - це еталонний клаустрофобний жах. Ізольована ферма, сильна гроза, дзвінок до поліції від переляканої жінки. Коли патруль, затриманий негодою, нарешті дістається туди, він знаходить справжню бійню, залиту кров'ю, але... жодного трупа. Тільки загадку. Каррізі миттєво ламає звичну процедурну логіку, бо ворог цього разу не залишає класичних фізичних слідів.
Антагоністом стає невидимий ляльковод на ім'я Паскаль, який розгортає моторошну відеогру. Її правила прості й садистські: учасники повинні виконувати завдання, вбиваючи інших або зводячи рахунки з власним життям. Каррізі блискуче показує еволюцію феномену «нашіптувача»: йому більше не треба фізично вишукувати зламаних людей у підворіттях. Завдяки екранам гаджетів його голос тепер лунає прямо в головах мільйонів, захищений і помножений на абсолютну анонімність інтернету.
Міла Васкес у цій частині намагається зробити те, що в жанрі жорсткого нуару завжди закінчується катастрофою, - вона намагається стати нормальною. Вона кидає поліцію, тікає від чужих трупів і ховається від світу в тихому будиночку біля озера, намагаючись просто бути матір'ю для своєї доньки Аліси.
Чи вдасться Паскалю і її втягнути в свою гру, чи стане життя Аліси призом в кінці роману ? Хто переможе в змаганні на виживання? І головне, наскільки банальним (або ж ні) виявиться злочинець в реальному житті ?