Роман Уласа Самчука "Марія" був у моїй шкільній програмі в 10 класі, тож уперше я прочитала його в дев'ятому. Удруге повернулась до історії вічниці Марії вже в 25. Не можу сказати, що враження від книжки в дорослому віці змінилися в кращий бік. Тобто я бачу в ній очевидні плюси, але відверто не розумію, навіщо збурюють дискусію про повернення "Марії" в шкільну програму?
Мені його, коли я була школяркою, нахвалювали як найкращий твір про Голодомор. Після "Жовтого князя" я, звичайно, в це не повірила і правильно зробила. Так, у "Марії" є політика як тло, є ідеологічні срачі між членами сім'ї (і це найзахопливіше в книжці), є абсолютно натуральні сцени радянської окупації і грабунків, але переважно це все ж кайдашева сім'я, тільки в чорних барвах.
Історія сама по собі цікава. Дитина, яка не зазнала звичайної людської любові, - бо рано осиротіла, - виросла з абсолютно викривленим розумінням стосунків. Тож і не дивно, що обидва її хлопи, даруйте за тавтологію, хлопнуті на всю голову. Перший - відвертий сталкер, приставуча і набридлива липучка. Він, може, й має добре серце та працьовиті руки, але зрозуміти емоції людини, яка йому ніби як дорога, не здатен. Бачу мету - не бачу перешкод. Ну а в останні дні життя Марії він її морально добиває своїм зізнанням. І припущення про добре серце Гната розсипається, мов картковий будинок.
Але це я ще не почала про Корнія. Здається, навіть автор із ним разом відвідує клюб чоловічої солідарності. Принаймні незважаючи на Корнієві абсолютно гівняні вчинки Самчук дарує хлопу мейковер. От нащо п*здіти? Такі, як Корній, не виправляються ніколи. Ні, ну звісно, з віком падає рівень тестостерону і можна стати трохи більш схожим на нормальну людину, але тут, курва, суцільний тестостерон у тонкій поліетиленовій оболонці. Типовий москаль, що сказати. І ні, зніманням із себе штанів кльош московство не вивітрюється. Але, здається, Самчук пробачає Корнію не лише фізичне насилля над матір'ю його дитини, не лише по*уїстичне ставлення до малечі (на противагу залученому батьківству Гната) а й підтримку росії.
Я б насправді читала й читала "Марію", бо мене страшенно тішить, як два хлопи так сильно любили, так сильно любили цю жінку, що жоден не додумався навчити її грамоти. Тільки в мене питання: а для чого це школярам?
Лише погляньмо на ці цитати:
"Марія впертою працею, самовідреченням добилася нарешті права бути законною власністю свого чоловіка" - це точно те, що потрібно молодим дівчатам, які щойно починають своє життя?
"А хіба він вірним був? Дотримував обіцянки? В гурті парубків оповідав про чорних муринок, як у Гамбурзі з "медьхен" гуляв. У Петербурзі справляв "афінські ночі" - і це все в присутності вже вагітної від нього дівчини... А потім доля йому всміхнеться, подарує жінку-рабиню, купу дітей. Мораль - яким би ти не був мудаком, ти все одно будеш щасливий, якщо тобі підфортунить.
А як гарно, з цицеронівською риторикою, Корній виправдовує, чому він френдзонив Марію, коли повернувся зі служби. Так зуби заговорює, що хочеться його об стінку головою заспокоїти. Ну і хлопцям наука - нап*зди щось своїй дружині, вона ж дурненька, локшину на вухах із кучерями сплутає.
Взагалі від прочитання "Марії" лишається така тяжка хандра, що хочеться набульбенитися. Дитинство гівняне, юність в глибокій сраці, молодість в п*зді, зрілі роки повне шопопало, старість узагалі армагедець повний. Якщо для напучування в стилі "дивіться, дітки, як би ми могли жити, якби не 1991 рік" воно, може, й годиться, але зараз це точно не той меседж, який хочеться доносити молодому поколінню.
От що ті, хто спить і бачить "Марію" на ЗНО, є справжні садисти - я повірю. Але мені б не хотілося, щоб мої діти чи внуки були такими мазохістами, як свого часу я.
"Марія" - це доп. Але для школярів вона повний флоп. А місцями навіть кринж. Хоча Самчук, не побоюся цього слова, геніальний.