Всесвітньо відома українська авторка, Леся Українка, прийшла в цей світ 25 лютого 1871 року з ім’ям Лариса Петрівна Косач, яке згодом змінила на псевдонім.

Твори літераторки знає кожен українець, адже ще сидячи на шкільній лаві, ми вперше чуємо про цю видатну особу та читаємо нею написані рядки. Проте постать Лесі постає у світлі відношення до літературного процесу та доби, тоді як про Лесю-людину, Лесю-жінку практично не говорять. У цій статті звернемо увагу саме на цікаві сторінки біографії письменниці.

1

Крім літератури, Ларису Петрівну ще з дитячих років цікавила музика. Її мати, відома поетка Олена Пчілка, звернула увагу на таке вподобання доньки й вирішила придбати для неї музичний інструмент — рояль. На момент такого вагомого придбання, що мало на меті виховання музичного смаку у дитини, дівчинка була в п’ятирічному віці. Через чотири роки по тому сім’ю Лариси спіткала біда — вона захворіла на важку хворобу, що на той час вважалася невиліковною — туберкульоз кісток. Крім того, що дівчинка терпіла нестерпний біль, їй ще й доводилося по декілька місяців перебувати із загіпсованими ручками та ніжкою у лежачому стані. Одного разу, займаючись із племінницею на інструменті, тітонька Лесі звернула увагу на те, що мала дуже вправно та впевнено відбиває ніжкою такт. Як стало відомо пізніше, навіть у лежачому стані, з допомогою нижньої кінцівки Лариса Петрівна грала на улюбленому музичному інструменті.

2

Досліджуючи любовні стосунки Лесі Українки, деякі науковці вважають, що першим коханням авторки став М. Славинський. Вони обоє були у досить юному віці: їй — лише п’ятнадцять, він на три роки старший. Звісно, зазвичай в такі роки й виникають певні симпатії. Але чи була це дійсно любов? З подібним твердженням не погоджуються інші дослідники, які вважають, що справжні, палкі і ніжні почуття Леся Українка відчула, під час лікування в санаторії, де зустрілася з революціонером С. Мержинським. Сталася ця подія у 1897 році. Сергій також підліковувався, адже хворів на сухоти. Вони були в молодому, але вже більш досвідченому віці. Ларисі було двадцять шість років, а С. Мержинському на рік більше. До слова, дівчині молодий чоловік сподобався не відразу, але пізніше вона покохала свого обранця всім серцем. Пізніше Сергій, помираючи від туберкульозу легенів, мав біля свого ліжка вірного друга та кохану в одному обличчі — Лесю Українку. Саме тут біля передсмертного ложа свого коханого, літераторка написала «Одержиму». Всього лише за одну ніч.

3

Хоча Леся Українка не ходила до школи, її сім’я могла собі дозволити наймати приватних викладачів, які займалися освітою дівчини. До того ж, велику частину знань доньці передала мати — Олена Пчілка. Пізніше Лариса активно займалася самоосвітою, багато читала, а також удосконалювала свої знання з мов. Вона була поліглотом і досконало володіла:

• українською;
• російською;
• польською;
• болгарською;
• німецькою;
• французькою;
• англійською;
• італійською;
• польською.

До речі, цими мовами Леся Українка не тільки могла говорити, а й читати та писати.

4

Страждаючи все життя від хвороб, Лариса Петрівна відійшла в інші світи наприкінці літа 1913-го року, маючи за плечима лише трішки більше сорока двох років життя. Померла вона у Грузії, а саме в м. Сурамі, куди вона втікала від холодного вітчизняного клімату до сонця та тепла. Цього разу смерть все ж наздогнала її. Організм був виснажений, нирки відмовлялися правильно функціонувати. Разом з нею в цей період весь час перебував її чоловік, Климент Квітка. Він теж був хворобливий та страждав на сухоти. На момент смерті письменниця носила прізвище Косач-Квітка.

5

Зважаючи на значний внесок Лесі Українки в українську літературу, її ім’ям у 1970 році назвали астероїд — «2616 Леся».

6

У сім’ї Леся мала близького друга, з яким проводила практично весь вільний час. Це був її брат Михайлик. Зважаючи на їхні тісні стосунки, родичі навіть зверталися до них, використовуючи одне спільне слово замість імен — «Мишелосіє». Мати дітей завжди більш прихильно ставилася до сина та ще й не могла спокійно сприймати норовливий Лесин характер. До того ж, подейкують, що в ранньому дитинстві дівчинку вважали недорозвиненою.

7

Чому Лариса Косач обрала саме такий псевдонім, який відомий наразі всім, не є секретом. Річ у тім, що Лесею дівчину ласкаво називали вдома. А прізвище для псевдоніма вона «запозичила» у свого дядька, якого дуже любила та тримала за взірець для наслідування — Михайла Драгоманова. Останній часто ставив підпис як «Українець». Вперше Лариса Косич використала вигадане ім’я та прізвище у тринадцятирічному віці.

8

Деякі науковці — дослідники життєвого та творчого шляху літераторки, відстоюють теорію щодо нетрадиційної сексуальної орієнтації авторки, спираючись на її тепле листування зі ще однією відомою сучасницею — Ольгою Кобилянською. Так, дійсно, у листах використовувалися пестливі звертання, проте цей факт не можна тлумачити однозначно. У якості доказів лесбійських нахилів Лесі Українки також вбачають певні моменти із драми «Блакитна троянда» (за першої редакції твір називався «Нічні метелики»).

9

Іван Франко — ще один титан українського письменства, захоплювався не тільки творчими здібностями письменниці, а й силою духу, називаючи Лесю Українку «єдиним мужчиною нашого письменства». Дійсно, терпіти постійний фізичний біль і, незважаючи на це, постійно вдосконалюватися, розвиватися та надзвичайно багато працювати, зможе далеко не кожен чоловік, а тут — жінка… До слова Івана Франка, Лесю Українку та Тараса Шевченка об’єднують у «негласну» тріаду українського письменства.

10

Існує один досить цікавий момент щодо зовнішності Лесі Українки. Її сестра І. Косач-Борисова пише про те, що за кілька років до смерті Лесі Українки очі письменниці набули незвичайного блакитного забарвлення, якого не було ніколи до цього. На жаль, світлини того часу не передають кольорів.

Леся Українка багато зробила для розвитку та становлення української літератури, як прози, драматургії, так і поезії. Її твори несуть неабияку культурну цінність і не будуть забуті віками.