«Розказую йому дуже багато, думаю вголос перед ним. А він слухає, слухає… задумається або задивиться кудись далеко вперед себе, і тоді люблю на нього дивитись, тоді його очі такі сяючі, я сказала б щасливі! Чи він знає, що вони в нього так сяють? Коли я з ним я спокійна і впевнена, що зі мною нічого не станеться, і боляче не буде і ніхто не образить мене. Я слухаю його, коли він мені щось радить, і послух той не має для мене нічого принижуючого. Він належить до тих людей, які не навіюють своїй переконань і не обдурюють ніколи».

О. Кобилянська «Царівна