Винничук Юрій Павлович відомий в українській літературі як поет та прозаїк, також він займається редакторською та журналістською діяльністю.
Народився він в Івано-Франківську, щоправда, тоді, 18 березня 1952 року, місто ще називалося Станіславів.
Навчався майбутній письменник в Івано-Франківському педагогічному інституті. Філологічний факультет цього вишу він закінчив 1973-го року. Саме під час здобуття освіти, ще молодий чоловік, почав пробувати себе в літературі.
Після здобуття освіти Ю. Винничук починає працювати в газеті «Прикарпатська правда».
Працівники КДБ зацікавилися особою молодого автора. Його запідозрили в написанні творів антирадянського спрямування. Після обшуку його помешкання, Юрій переїхав до Львову та почав брати всі свої твори, які могли викликати, хоча б найменшу підозру, із собою. Завжди. Через це отримав прізвисько Юрко-чемодан.
Посади, які обіймав Ю. Винничук замолоду були аж надто різноманітними: від вантажника до художника, від спекулянта до сутенера. Щодо останньої «професії», то тепер уже зазначають, що він займався супроводом «нічних метеликів» до замовників для того, щоб дізнатися про їхній спосіб життя. Цей досвід він використає у написанні однієї зі своїх книг.
У 1978 році автор пише твори, якими, справедливо, зацікавилося КДБ, оскільки автор відверто писав «антирадянщину».
Також у сімдесятих роках Ю. Винничук пише поезію, видати яку зможе лише через два десятиліття. Перша збірочка отримала назву «Відображення». Вийшла вона у світ у 1990 році. А ще, рівно через двадцять років, була надрукована друга книжечка поетичних творів — «Передчуття осені». І, хоча ці твори вийшли друком значно пізніше, з-під пера автора вони народилися до 1993-го року. Автор має глибоке переконання про те, що поезією мають займатися люди молоді, тому перейшов до прози.
Окремою сторінкою в літературному доробку автора є літературні містифікації. Суть цього містифікування полягає в тому, що автор покладається на першоджерело чи на іншого автора, якого в реалі не існувало ніколи — це просто вигадка.
Так Ю. Винничук пише «переклад» з ірландської про напад Батия на місто Київ у 1240 році. Автором твору, ніби-то, є такий собі Ріанґабар. Йому повірили, і твір вийшов друком спершу в «Літературній Україні», а потім в «Жовтні».
Про те, що це просто плід його уяви та роботи, Юрій Павлович розповів власною персоною, чим здивував широкий загал.
Щоденники Роксолани, дружини султана Сулеймана-Хана, письменник писав під замовлення журналу «PostПоступ», для покращення рейтингів, за допомогою «сенсації». Він склав цілу історію про те, як «віднайшов» справжні щоденникові записи великої українки. І, «у перекладі» вони отримали назву «Житіє гаремноє».
Великі прозові твори письменника отримали визнання як в Україні, так і поза її межами. Перший роман «Діви ночі», написаний у 1991 році не тільки уподобали читачі та критики, за його сюжетом також був знятий фільм, що складається з двох серій.
Наступні романи виходять у першому та другому десятилітті ХХІ сторіччя, практично один за іншим: «Танґо смерті» (отримав звання «Книга року BBC», «Аптекар» тощо. Останній роман автора, написаний у 2019 році, має назву «Нічний репортер».
Письменник у своїх творах також звертається до автобіографічних спогадів. Це романи: «Весняні ігри в осінніх садах» та «Груші в тісті». Перший отримує статус «Книга року Бі-Бі-Сі-2005».
Твори автора багаті гротеском, бурлеском, фантасмагорією, пародією, еротикою та сатирою. Гумор, якщо його автор використовує, здебільшого, варто віднести до розряду «чорного».
Ще він зробив свій внесок до скарбнички дитячої літератури. Його казками зачитуються маленькі шанувальники літератури вже не один рік. Звичайно, що для дітей цікаві розповіді про таких собі Чеберяйчиків та всілякі історії, пов’язані з ними, про доброго та чарівного дракончика з українським ім’ям Грицько («Місце для дракона») та про «Літопис від равлика».
У 2005 році окремою книгою, з яскравими та цікавими ілюстраціями була видана «Історія одного поросятка». Ще за цим твором створено мультфільм. Також друком вийшла книжечка «Цукровий півник» — казка у віршах.
Його твори перекладені, як мінімум, на тринадцять мов світу.
У зрілому віці Ю. Винничук працював журналістом, редактором декількох періодичних видань.
З 1997 року входить до складу Асоціації українських письменників, а з початку двохтисячних стає її віце-президентом.
Мешкає в м. Винники, що розташоване неподалік від Львова.