Месія Дюни

Знову Аракіс, але цього разу світ відчувається інакше. Якщо перша книга була історією становлення, то друга — історією вартості цього. Пол уже не шукає шляху. Тепер він змушений жити серед наслідків. Герберт робить незвичний крок для продовження епопеї. Він не збільшує масштаб подій, а навпаки, стискає його. Тут людина, яку завоювання перетворили на символ, що поглинає свого носія. Пол міркує чому пророкові не належить власне життя, і ці роздуми звучать тихо, але боляче. У центрі роману — крихкість влади. Герберт показує її як павутину, у якій застрягли всі. Навіть прихильники Пола не здаються союзниками. “Месія Дюни” про те, що перемога не завершує історію. Вона лише відкриває новий розділ, у якому доводиться жити із тим, чого так прагнув. Герберт ніби питає: що станеться з людиною, яку зробили центром віри?